“Конотопская відьма”
В одній з найвизначніших своїх гумористичних повістей “Конотопская відьма” Г. Квітка-Основ’яненко показує деградацію нащадків колишньої козацької старшини після занепаду української державності. Гумор автора часто переходить у сатиру на життя й побут козацьких старшин XVIII сторіччя
Починається повість своєрідною похмурою анафорою, що, проте, викликає глузливу посмішку: адже причин для глибоких роздумів, для смутку в Микити Забрехи – конотопского сотника – немає зовсім, ц-сотник просто нудиться від неробства. Сучасники
Сюжет повести представляє складне об’єднання побутових епізодів з вимислом. Конотопский сотник Забреха сватається до Олени, але діл “гарбуза”.
“Конотопская відьма” багатозначна по своєму ідейному змісті. Насамперед, гостра сатира на пануючу верхівку українського суспільства XVIII сторіччя, характерні негативні риси якої втілені в образах невігласа й ледаря – сотника Забрехи, підлого шахрая й безпросвітного п’яниці Пестряка, свавільного Халявского.
Ярчайший образ повести – Микита Забреха. Він – у спадщину став сотником. Він володіє великої влада, керує цілою сотнею коней, але сам він дурний, неосвічений, ледачий. Прийоми викривального зображення образів різноманітні. Тут і пряма авторська характеристика (сотник “не має нічого в голові”, “зовсім не розумів справи”) і самовикриття (“я й грамоти не розжую, хоча й у школі вчився”, “ліків не більше тридцяти знаю).
Не дивно, що без писаря він зовсім безпомічний. А коли писар розсердився й пішов, Забреха не може відповісти козакам на питання, що їм робити й для чого їх зібрали, а тільки кричить і лається. У керуванні сотнею Забреха у всьому звіряється із пройдисвітом – писарем, не розуміючи найпростіших справ. Проте, у звертанні з козаками він чванливий і пихатий. Коли козак звертається до нього, він зневажливо відповідає й зараз же відступає, “щоб не дуже налазив на нього, і щоб часом не було панібратства з ним”. Неуцтво й надмірну обмеженість демонструє він і в інших відносинах з людьми. Коло інтересів сотника обмежується задоволенням шлункових потреб, пияцтвом, сном
Не менш колоритно, і, звичайно, у сатиричному жанрі зображує Квітка й писарі. Як і сотник, Пестряк – безпросипний п’яниця. Цей хитрий шахрай, проте, дурний у простих практичних речах. Так, вирізавши “лепорт” на лозині й зламавши потім на ній зубець, він не може зрозуміти, що на одну зарубку стало менше, і ніяк не може дорахуватися одного козака; оскільки він не може ввійти з довгою лозиною в будинок, то пропонує “або стіну простягнути, або потовк підняти”. Пестряк пишається своєю вченістю. Але “ученість” писаря обмежена: він і читати в церкві може тільки тоді, коли “небагато закладок”. Писар зображений як найбільш активний, але тим самим і найбільш негативний образ серед козацьких старшин
Неуцтвом, користолюбством і самодурством відзначаються й представники козацьких старшин, попутно описані в повісті, – Дем’ян Халявский, його дружина Олена, брат її.
Представники народних мас показані в добутку попутно й виступають як другорядні герої. Небагато докладніше автор говорить про відьом, особливо про Євдокію Зубреху, але, описуючи її образ і вчинки, просто використає народні повір’я про відьом і чаклунство
Своїм добуток “Конотопская відьма” Г. Квітка-Основ’яненко викриває козаків – старшин, реалістично описавши їхній засобу правління й побуту, а разом з тим і самодурство, взаємні інтриги й обмани. Забреха й Пестряк з повісті Квитки-Основьяненка багато в чому сучасні по суті й формі своєї психології: бездуховності існування, у їхньому користолюбстві, відсутності позитивних цивільних ідеалів. Читаєш повість і начебто чуєш питання автора: хіба мають право такі духовно отупілі люди керувати іншими? До чого ж докотиться суспільство, якщо буде терпіти їх? Искреннее, благороднейшее моє прагнення, – писала Квітка, – показати силу добра над злом”. Повість “Конотопская відьма” є свідченням того, що письменник досяг своєї мети