Конфлікт “Наталки Полтавки” в основному має соціальний характер

Особливо помітний зв’язок п’єс Котляревського з літературною традицією українського театру XVIII століття, зокрема з такими жанрами, як інтермедії та інтерлюдії. Саме автори цих гумористичних жанрів брали матеріал з життя, з реальної дійсності, з усної народної Творчості.

У цілому необхідно підкреслити оригінальність і самостійність талановитого драматичного твору Котляревського. Автор “Наталки Полтавки” пішов значно далі “СВоТх” попередників у зображенні народного життя. Ще свого часу М. Дашкевич відзначив вагу народного

елемента, що увійшов у драматичні Твори “в повній чистоті”, і далі: “У той час, коли були написані опера й водевіль Котляревського, він виробив у собі цілком спроможність до оригінальної творчості, що знаходить матеріал у народному житті й поезії104.

Конфлікт “Наталки Полтавки” в основному має соціальний характер. Хоча Наталка й не кріпачка, але драматична ситуація, в яку вона потрапляє, зумовлена соціальною нерівністю. Наталка любить бідного парубка Петра, а її сватає багатій возний. Конфлікт цілком життєвий, відображений у численних українських народних піснях:

Не там щастя, де багаті

люди,

Як злучаться по любові, то все мило буде…

Ой ти, багачу, я тебе добре знаю,

Не сватай мене, бо я волів не маю.

Сюжет п’єси Котляревського розкриває життєву драму бідної дівчини в експлуататорському суспільстві. Наталка змушена придушувати в собі почуття до бідного парубка і, щоб підтримати свою зубожілу матір, дає згоду на одруження з нелюбом. За традицією комічних опер п’єса закінчується щасливою розв’язкою, але весь зміст твору був протестом против соціальної несправедливості.

П’єса названа ” Наталка Полтавка ” (інший варіант “Полтавки”). У центрі її Котляревський поставив просту, трудящу селянську дівчину, показавши її духовну красу розум, чесність, свідомість своєї людської гідності.

Кажучи претендентові на її руку – возному: “Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду”,’- вона не заздрить на багатство і відмовляється від таких “пристойних” женихів, як тахтаулівський дяк, підканцелярист Скоробреха та возний. Наталка – людина глибоких почуттів; вірно кохаючи Петра, вона серйозно, з розумінням відповідальності погоджується на вимушений шлюб. Душевний конфлікт її полягає в тому, що в її серці борються почуття любові до Петра і бажання заспокоїти, догодити матері.

Серцем відчуваючи соціальну нерівність, що існувала в тодішньому суспільстві, Наталка рішуче відповідає на залицяння возного: “…Знайся кінь з конем, а віл з волом… Шукайте собі, добродію, в городі панночки”. Вона не ставить себе нижче возного, не вважає за честь для себе сватання цього пана. Горда Наталка відхиляє його залицяння, розуміючи, яким буде становище бідної селянки – дружини пана: “У пана така жінка буде гірше наймички… Буде крепачкою…” У цьому виявляється велике благородство жінки з народу, яка не продає своєї волі за гроші. В поведінці Наталки виявляються також природний розум, ініціативність, рішучість у складні моменти життя.

Як талановитий художник, що в своїй творчості виходив з життя народу, Котляревський створив не схематичний ідеальний, а живий, переконливий реалістичний характер, хоча й з деякими елементами сентименталізму. Та реалізм Котляревського (як і в “Енеїді”) має просвітительський характер.

Основні принципи просвітительського реалізму цілком поширюються й на українську “Енеїду” і “Наталку Полтавку”: зображення дійсності в її конкретній дан-ності, в її соціальній якості; пояснення дій і вчинків людини безпосереднім впливом середовища; розуміння середовища як сукупності побутових і матеріальних обставин; показ характерів в їхній одноплановій данності; моральний критерій суспільних явищ і дидактизм автора; сатиричне зображення дійсності.

Просвітительский реалізм Котляревського і його послідовників був необхідним етапом у процесі становлення реалізму критичного. Досвід автора “Енеїди”, зокрема його бурлеску, а також і драми, творчо використав Шевченко. І віддавши належне своїм попередникам, Шевченко зміг перебороти обмеженість просвітительського реалізму, надмірності романтизму й стати на шлях критичного реалізму, що зробило його основоположником, родоначальником нової української літератури.

Образ Наталки, зовні простий, справді є досить складним, що розкритий у русі, в дії, в суперечностях. Це жива, реальна людина.

Прихід виборного як свата возного ставить Наталку в дуже важке становище. Пообіцявши матері вийти заміж за багатого, вона змушена зломити свою волю і погодитися на заручини з возним. Коли ж повертається Петро, Наталка знаходить у собі сили порушити цю обіцянку. Вона не лякається погроз возного, підбадьорює Петра і, зрештою, добивається свого щастя.

Як бачимо, характер Наталки психологічно вмотивований, переконливий, реалістичний в основі своїй.

Гідною парою їй, за задумом автора, мав бути Петро – сирота, наймит, заробітчанин. І йому властиві благородні риси характеру – вірність, чесність, правдивість, щира, самовіддана любов. Але порівняно з Наталкою образ Петра не такий виразний. У перших двох картинах першої дії про нього йде мова тільки в репліках Наталки, Терпилихи й виборного. На сцені Петро з’являється тільки в другій дії. В образі Петра є типові, реалістичні риси. Це бідний парубок, приймак, який змушений був піти па заробітки в далекі краї. Разом із тим його поведінці властиві не зовсім природні риси: надмірна самопожертва, легкість, з якою він відмовляється від особистого щастя в ім’я нібито добробуту Наталки.

Коли в реалістичному образі Наталки Котляревський переміг схематизм, який був властивий п’єсам епохи класицизму й багатьом комічним операм, то в образі Петра він ще віддав певну данину традиції – створювати “ідеальні” характери часто всупереч життєвій правді.

Вірним другом Петра є Микола, безталанний сирота, бурлака, який каже про себе: “Один собі живу на світі, як билинка на полі. Сирота без роду, без племені, без талану і без приюту…” Котляревський підкреслює позитивні риси Миколи: розум, дотепність, енергійність, глибоке розуміння життя.

Микола цілком життєва, типова, реалістична постать. У нього є спільна риса з образами “бобылей” в комічних операх. Але й тут Котляревський пішов значно далі в зображенні типових рис бідної, безталанної людини. Микола належить до найбільш пригноблених в умовах кріпосництва верств суспільства. Але це не забитий, затурканий наймит, що його ми зустрічаємо навіть у багатьох пізніших творах української драматургії. Микола не втратив людської гідності. Він мріє про волю, про визволення з тяжкої наймитської долі і готовий вступити навіть до Чорноморського козацького війська. Це дозволяє йому триматися на селі дещо незалежно щодо заможних людей.

Живучи тяжкою працею, весь час відчуваючи свою знедоленість (“…тяжко бути сиротою і не мати містечка, де б голову приклонити”), Микола глибоко співчуває всім бідним людям, всіляко допомагає Петрові й Наталці.

Котляревський майстерно розкрив характер Миколи,- життєрадісний, веселий. Значення цієї постаті в композиції п’єси чимале| В репліках Миколи не раз виявляються й погляди самого автора.

Той факт, що письменник обрав безталанного наймита виразником своїх думок, є дуже знаменним. Типовість такого образу у п’єсі Котляревського підтверджується всім дальшим розвитком української драматургії (Гнат в “Назарі Стодолі” Шевченка, бурлака в однойменній п’єсі Карпенка-Карого, Іван Непокритий в драмі “Дай серцю волю, заведе в неволю” Кропивницького). Яскравий, реалістичний образ матері-селянки. Образом Терпилихи відкривається ціла галерея образів ма-терів-селянок в українській літературі. Пригноблена бідністю, вона, однак достойно поводиться., Лишившись без чоловіка, зубожівши, вона бачить єдиний вихід з тяжкого становища в одруженні Наталки із заможною людиною. Терпилиха, бажаючи видати Наталку за возного, користується своєю материнською владою, але діє не грубо, не жорстоко, не раз співчуваючи дочці. А коли навіть Петро умовляє Наталку скоритися, Терпилиха говорить сама собі: “Добрий Петро. Серце моє проти волі за його вступається…”