Концепція мертвої душі

“Другий Чадаев, мій Євгеній…” Євгеній Онєгін. Кращі роки життя ( 1823-1831) А. С. Пушкін віддав створенню віршованого роману “Євгеній Онєгін”, вклавши в нього “плоди розуму холодних спостережень і серця сумних замет”. У цьому добутку перед нами стали дворяни пушкінської епохи. Автор давно вже хотів створити типовий образ молодого дворянина-інтелігента, волелюбно настроєного, котрий критично ставився до світського життя, однак не був членом таємних суспільств. Чому головним героєм роману став дворянин?

Саме в той час середнє

дворянство перебувало на вершині свого розвитку, було тим суспільним шаром, у якому виразився “прогрес російського суспільства”. З головним героєм роману Євгенієм Онєгіним ми знайомимося вже в першому розділі, і автор представляє його по-різному: “спадкоємець всіх своїх рідних”, “добрий мій приятель”, “другий Чадаев”. Герой “народився на брегах Неви”, його виховання й утворення в дитинстві й замолоду типові для дворян того часу: Він по-французькому зовсім Міг висловлюватися й писав; Легко мазурку танцював И кланявся невимушено… Онєгін “спадкоємець всіх своїх рідних” (хоча батько

його розорився), тому йому доступні всі задоволення світського життя Петербурга

Одягнений “по останній моді”, він проводить час на балах і в модних салонах, відвідує театр і кращі ресторани. На початку світського життя Євгеній поводиться за правилами, тому “світло вирішило, що він розумний і дуже милий”. Але Онєгін не просто “молодий джигун”. Не випадково А. С. Пушкін порівнює його із Чаадаєвим, якого багато хто вважали прототипом головного героя. Чаадаєв був людиною незвичайним, вона був відомий своєю волелюбністю й незалежністю суджень, чесністю, витонченим аристократизмом і франтівством водежде.

Саме те, що Пушкін називає Онєгіна петербурзьким денді, створює довкола нього ореол винятковості й загадковості. Дендизм відрізняється естетизмом життєвого стилю у всім від одягу до “блиску розуму”, він припускає культ власної індивідуальності. Євгеній Онєгін так само, як Чаадаєв, виділяється незалежністю. Оппози-Ционность такого поводження, байдужість до чинів і службової кар’єри, культ ледарства, витонченої насолоди й особистої незалежності, політичне вільнодумство утворять єдиний комплекс, характерний для покоління 1820-ых років і відбитий в образі Євгенія Онєгіна. Так само, як Чаадаєв, Онєгін зрозумів і оцінив світло: …

Рано почуття в ньому охолонули; Йому знудив світла шум… Образ “світського лева”, далекого від ідеалів Пушкіна, виростає в серйозну особистість, гідну стать поруч із автором, установлюючи єдність їхніх поглядів: Умов світла скинувши тягар, Як він, відставши від суєти, З ним подружився я в той час. Мені подобалися його риси, Мріям мимовільна відданість, Ненаслідувальна чудність И різкий, охолоджений розум. Характер героя наприкінці першого розділу виявився зовсім не таким, яким він був на початку роману. Таким чином, Онєгін уже з першого розділу показаний у динаміку, у розвитку, що пов’язане з “ростом” самого автора

Так, одержавши типове для свого часу й поверхневе утворення (“ми все вчилися потроху чому-небудь і як-небудь…”), Онєгін потім багато читає, аналізуючи прочитане. Від світського напівнеуцтва й верхоглядства герой серйозно поринає в мир знань

Він так само, як і автор, прагне “в освіті стати зі століттям нарівні”. Це був час підйому російської самосвідомості, пробудженого війною 1812-ого року. У суспільстві підсилюється інтерес до письменників Англії, Франції й Німеччині

Тому не випадково не тільки Онєгін, але й Володимир Ленский відрізняються своєю начитаністю, освіченістю, прагненням до рішення філософських питань, богатым внутрішнім миром. Молоді герої роману є представниками передової утвореної дворянської інтелігенції. Не зрячи автор описує проблеми, які обговорюють Онєгін і Ленский.

Але в книгах герой не знайшов відповідей на його питання, що мучили, у силу суб’єктивності й упередженості позицій авторів: Загоном книг уставив полицю, Читав, читав, а все безглуздо: Там нудьга, там обман иль марення; У тім совісті, у тім змісту немає… А. С. Пушкіну близький критичний погляд героя на літературу й на життя в цілому. Високі вимоги, пропоновані Онєгіним до всьому й усім, ознака глибокого, небайдужого розуму. Саме “різкий, охолоджений розум” героя дозволив йому критично оцінювати людей, суспільство й життя: Хто жив і мислив, той не може В душі не нехтувати людей… Таким чином, в особі Євгенія Онєгіна Пушкін першим з російських письменників зобразив той тип утвореного дворянина-інтелігента, що зложився в 20-ые роки XIX століття й у якому “виразився прогрес російського суспільства”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Концепція мертвої душі

Categories: Нові твори

Links