Композиція роману “Герой нашого часу” і її роль у розкритті особистості Печорина
Основне завдання, що стояло перед М. Ю. Лермонтовим при створенні роману “Герой нашого часу”, була намалювати образ свого сучасника, “яким він його розумів і… часто зустрічав”. Людина цей мислячий, що почуває, талановитий, але не зумів знайти гідне застосування своїм “силам неосяжним”. Роман складається з п’яти частин, дія в яких відбувається в різний час, у різних місцях. Міняються діючі особи, міняються оповідачі, від імені яких ведеться оповідання
За допомогою цього, творчого прийому авторові вдається дати різнобічну
Там відбувається його зустріч із контрабандистами, його обкрадають і навіть намагаються утопити. (Повість “Тамань”.) Приїхавши в Пятигорск, герой зіштовхується з “водяним суспільством”.
Зав’язується інтрига, що послужила приводом для дуелі. За участь у дуелі,
Коли Азамат привозить свою сестру, Печорин допомагає йому украсти Карагеза, коня Казбича. Казбич убиває Бэлу (Повість “Бэла”). ‘ “Якось раз трапилося (Печорину) прожити два тижні в козачій станиці”.
Тут герой перевіряє на практиці теорію зумовленості, долі. Він з ризиком для життя роззброює п’яного козака, що незадовго до цього вбив людини (Повість “Фаталіст”). Багато пережив, разуверившийся у всім Печорин відправляється подорожувати й умирає в дорозі (Повість Алл С о ч. Р В ” Максим Максимыч”). Прагнучи розкрити внутрішній мир героя, автор відмовляється від событийного порядку викладу
Сюжет роману порушує хронологічний хід подій. Повести розташовані в наступному порядку: “Бэла”, “Максим Максимыч”, “Тамань”, “Князівна Мері”, “Фаталіст”. Така побудова роману дозволяє поступово знайомити читача з героєм, з його внутрішнім миром
В “Бэле” ми бачимо Печорина очами Максима Максимыча, старого офіцера. Це таки поверхневий опис характеру героя1: “Славний був малий… тільки трошки дивний
Адже, наприклад, у дощик, у холод цілий день на полюванні; усі змерзнуть, утомляться – а йому нічого. А інший раз сидить у себе в кімнаті, вітер пахне, запевняє, що простудився; ставнем стукне, він здригнеться й сполотніє; а при мені ходив на кабана один на один…” В “Максимі Максимовичі” Печорина описує проїзний офіцер, людина, що по своєму культурному рівні близький Печорину. Тут ми бачимо досить докладний портрет з деякими психологічними зауваженнями
Портрет займає півтори сторінок тексту. Тут автор намалював фігуру, ходу, одяг, руки, волосся, шкіру, риси особи. Особлива увага він приділяє опису очей героя: “…вони не сміялися, коли він сміявся!.. Це ознака – або злої вдачі, або глибок постійної сумуй
Через напівопущені вії вони сіяли якимось фосфоричним блиском… Те не було відбиття жару щиросердечної або граючої уяви: те був блиск, подібний блиску гладкої сталі, сліпучий, але холодний…” Портрет настільки красномовний, що перед нами встає зримий образ людини, що багато пережив і спустошеного. У трьох повістях, що залишилися, оповідання ведеться від першої особи
Автор просто публікує Журнал Печорина, тобто його щоденники. У них характер героя дається в розвитку. Щоденники починаються з Тамані, де ще зовсім молодий герой переживає романтичну пригоду. Він повний життя, довірливий, цікавий, жадає пригод
В “Князівні Мері” ми зустрічаємо людину, здатного на самоаналіз. Тут Печорин характеризує себе сам, він пояснює, як сформувалися в нього дурні властивості: “…така була моя доля із самого дитинства! Усі читали на моїй особі ознаки дурних властивостей, який не було; але їх припускали – і вони народилися…
Я став потайливий… я став злопам’ятний… я зробився заздрий… я вивчився ненавидіти… я почав обманювати…
Я зробився моральним калікою…” У ніч перед дуеллю Печорин запитує себе: “навіщо я жив? для якої мети я народився?… А, вірно, вона існувала, і, вірно, було мені призначення високе, тому що я почуваю в душі моєї сили неосяжні…
” Це розуміння свого призначення в житті за кілька годин до можливої смерті є кульмінацією не тільки повести “Князівна Мері”, але й усього роману “Герой нашого часу”. В “Князівні Мері” автор, може бути, уперше в російській літературі дав найглибший психологічний портрет свого героя. Повість “Фаталіст” несе на собі печатка філософського міркування Лермонтова осудьбе.
Його герой болісно шукає відповідь на питання: чи можна змінити долю? Він випробовує свою долю. Йому ніхто не наказував обеззброювати вбивцю, і, взагалі, не його ця справа. Але він хоче перевірити, чи залежить що-небудь від людини?
Якщо сьогодні йому визначено залишитися живим, то він залишиться живим. І ніщо не зможе змінити це приречення. Тому він іде на смертельно небезпечний експеримент і залишається живий. Таким чином, розташування повістей у романі не в хронологічному порядку дало можливість авторові більш глибоко розкрити особистість свого героя. У цілому “Герой нашого часу” є соціально-психологічним романом
Однак частини, з яких він складається, у відповідності із соціально-психологічними завданнями, що стояли перед автором, тяжіють до самих різних жанрів. Так, “Бэлу” можна назвати романтичною повістю, “Максима Максі^-мукаючи” – шляховим нарисом, “Тамань” – пригодницьким оповіданням, “Князівну Мері” – ліричним щоденником, “Фаталіста” – філософською новелою. Отже, в “Герої нашого часу” композиція є одним із самих активних елементів відтворення історії душі людської. Принцип хронологічної послідовності замінений психологічною послідовністю “дізнавання” героя читачем
(2 votes, average: 4.50 out of 5)