Композиція п’єс Ібсена

Ще за життя драматурга п’єси Г. Ібсена визнавалися новаторськими, а їх автора цілком справедливо називали творцем аналітичної драми ХІХ століття, що відроджувала традиції античної драматургії. Композиція п’єс Ібсена пов’язувалася з будовою трагедії Софокла “Цар Едіп”, уся дія якої підкорена розкриттю таємниці – з’ясуванню подій, що відбувалися колись. Поступове наближення до таємниці створює сюжетну напругу, а остаточне розкриття – розв’язку, яка визначає подальшу долю героїв. Така будова дає можливість створити

дуже напружений сюжет. Глядач (або читач), якому подається певна життєва ситуація, повинен думати не тільки над тим, що буде далі, але й над тим, що було в минулому, що спричинило цю ситуацію. Така композиція одержала назву аналітичної.

Г. Ібсен використовує аналітичну композицію, щоб показати невідповідність між зовнішніми проявами життя і його справжньою сутністю. Він добре знав проблеми, що постають перед людиною в житті, розумів, що зовнішнє благополуччя приховує чимало трагедій. Аналітична композиція, за Ібсеном, означала розкриття внутрішнього трагізму, що приховується за зовнішньо спокійною дійсністю.

Так

побудована п’єса “Ляльковий дім”, в якій розкривається сутність зовнішньо спокійного сімейного життя адвоката Хельмера, насправді ж побудованого на обмані й егоїзмі. Аналітична композиція визначається і тим, яку роль у долі героїв відіграють події, що відбулися задовго до початку дії. У п’єсі “Ляльковий дім” ці сюжетні таємниці стають рушійними силами у розгортанні дії, в розвитку характерів героїв.

На початку п’єси головна героїня Нора, дружина адвоката Хельмера, справляє враження жінки, не спроможної приймати самостійні, сміливі рішення, що вона підкорилася авторитету свого чоловіка, якого вважає взірцем усіх чеснот. Здається, що всі її життєві інтереси, всі сили віддані сім’ї, чоловіку, дітям. Але поступово читач розуміє, що таке враження оманливе. З’ясовується, що Нора приховує від свого чоловіка щось дуже важливе для неї і їхнього подружнього життя, щось, що Хельмер не вибачить їй, що сприйме як ганьбу. Зовнішню дію п’єси організує наближення до цієї таємниці: Нора постійно під загрозою викриття, вона робить спроби, щоб відтягнути момент, коли її чоловік прочитає лист від лихваря, що лежить у поштовій скринці. Уже в зовнішній дії читач знаходить певні авторські натяки, що сутність Нори і Хельмера, а тому і їхнього шлюбу, зовсім не така, якою здається. Ця сутність, внутрішнє неблагополуччя, окреслюються в деталях, в окремих, на перший погляд, випадкових висловах. Та читача чомусь наче дратують монологи Хельмера, трохи демагогічні і задовгі, в яких він ніби милується своїми чеснотами. Насторожує його зверхнє ставлення до дружини, нерозуміння її внутрішнього стану. Нора, навпаки, вражає влучністю деяких висловів, умінням володіти собою. Поступово розкривається таємниця, яку приховувала Нора. Вона підробила підпис свого батька, щоб добути грошей. Хельмер сприймає це як ганебний вчинок, не хоче навіть задуматись, які причини цього вчинку. Нора вражена, як Хельмер думає тільки про те, які наслідки цей вчинок Нори матиме для нього, як усі його чесноти обертаються просто егоїзмом. Ні те, що Нора не мала іншого шляху добути грошей для лікування саме його, Хельмера, ні те, що своїм вчинком вона нікому не зашкодила, не беруться ним до уваги. Кілька років тому Хельмер важко захворів, лікування вимагало чималих грошей. Нора не мала, до кого звернутися, бо єдина, крім чоловіка, близька для неї людина – батько, був на порозі смерті і вже не міг підписувати будь-які документи. Нора була єдиною спадкоємицею. Вона підробила підпис батька і врятувала свого чоловіка.

Розкриття таємниці – розв’язка п’єси – остаточно розвіює ілюзії про благополуччя і щастя Хельмерів, зриває маски з героїв. Нора постає як сильна, цілісна натура, яка може сама вирішувати свою долю. Її розрив із чоловіком, в якому вона зневірилась, її небажання залишатися “лялькою” – яскравий доказ цьому. Аналітична композиція п’єси дала змогу автору поставити питання про становище жінки в сім’ї, про відповідальність особистості перед собою і світом і суспільства перед особистістю.

Ще за життя драматурга п’єси Генріка Ібсена були визнані новаторськими, а їх автора називали творцем справжньої реалістичної драми, яка у своїй основі завжди трагічна. Ібсен, створюючи аналітичну драму, розкриває глибинну трагічність і жорстокість дійсності, приховану під зовнішнім благополуччям, а також здатність вольової людини протистояти обставинам. У драмах Ібсена перед читачем і глядачем постають не виняткові люди і події і не ті персонажі, які виступають “рупором ідеї автора”, а звичайні люди зі своїми проблемами і пристрастями, достоїнствами і вадами, які живуть в характерних для своєї епохи умовах. Саме завдяки цьому драматургія Ібсена мала такий відгомін як у Норвегії, так і в усьому світі.

У п’єсі “Ляльковий дім”, написаній 1879 року, відбувається повний перехід драматурга до нової, реалістичної драми. Ця п’єса була сприйнята передусім як твір, написаний на захист жіночої емансипації. Але для самого Ібсена суть його п’єси полягає не лише в цьому: у “Ляльковому домі” порушує центральне для нього питання про звільнення людини взагалі, про створення особистості.

На перший погляд, Нора, героїня “Лялькового дому”, – лише лялечка, життєрадісна “білочка”, господиня тихого й охайного будиночка, що нагадує ляльковий. Чоловік Нори, Торвальд Хельмер, сприймає її не як рівну собі особистість, а як іграшку-“жайворонка”, “лялечку”. За вісім років, прожитих разом, Торвальд жодного разу не говорив із Норою серйозно. Уставленні Торвальда до дружини показовим є також епізод, коли він веде Нору з маскараду відразу після тарантели, щоб “зберегти ефект”, створений нею. Головне для Торвальда – щоб Нора “грала” за його правилами. Нора не виховує дітей, а грає з ними, ніби продовжуючи гратися ляльками; вона оточена майже іграшковими предметами (не випадково у першій дії п’єси Нора прикрашає різдвяну ялинку).

Але за цим зовнішнім благополуччям і безтурботністю відкривається інший глибинний бік життя Нори і незвичайні риси її особистості. Героїня п’єси виявляється не такою простою і поверхневою, як могло б здатися спочатку; вона знає, що життя складається не лише з радощів. Вона може бути і дорослою і серйозною, хитрувати і таємно працювати, щоб повернути гроші, від яких колись залежало життя чоловіка.

Нора багато робить для того, щоб її родина була по-справжньому щасливою, а дім – затишним. Коли на минуле Різдво у сім’ї Хельмерів не було грошей на святкові прикраси для ялини, Нора майже місяць сама робила прикраси, щоб утішити чоловіка і дітей. Заради виплати боргу, ця молода, вродлива і життєрадісна жінка повинна постійно економити, багато в чому собі відмовляти.

Сила характеру Нори розкривається в епізоді, коли вона танцює тарантелу, знаючи, що в поштовій скриньці лежить лист Крогстада до її чоловіка.

Звичайно, Нора дуже недосвідчена в тих справах, що стосуються грошей і законів суспільства: вона говорить своїй подрузі Фру Лінні, що навіть не знає, яку частину боргу вже виплатила Крогстаду. І в світі, де орудують такі ділки, як Крогстад, їй доведеться дуже нелегко. Але про те, що вона – особистість, говорить уже те, що вона відважилася на свої вчинки.

Нора усвідомлює, що завжди була іграшкою у чужих руках. Але бути веселою і розважати когось – це не означає бути щасливою. Щоб виховати в собі дійсно вільну людину, яка поважає себе, їй потрібно скинути маску “ляльки”, стати самостійною, і для цього вона вирішує піти із дому Хельмера.

Події, зображені у драмі, не роблять Нору іншою, а лише виявляють приховані раніше риси її характеру і примушують по-новому подивитися на своє місце у родині і на саму себе. Нора – справжня сильна особистість, яка безкомпромісно бореться за свою свободу. Тому фінал п’єси залишається відкритим – Нора ще не перемогла, але перемога вже близька. Можливо, станеться “диво”, і Торвальд зможе внутрішньо змінитися, повернути Нору і створити з нею справжній – не “ляльковий” дім.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Композиція п’єс Ібсена

Categories: Твори з української літератури

Links