Коли слово стає зброєю… (за творчістю Т. Шевченко)
Про Шевченко писати важко. З багатьох причин…Тарас Шевченко це більше, ніж письменник. Це людина давно стала символом, знаком, легендою. Його творчість – не просто поетичні вірші, а філософія, мудрість, заклик. Мені приємно усвідомлювати, що в мене є власний Шевченко, такий, якої я його бачу. Тарас Григорович – для мене не “Кобзар”, всі набагато складніше.
Але тим і складніше писати про Шевченко: чи правильно я розумію, чи правильно сприймаю й інтерпретую його творчість, чи маю право писати про своєму Шевченко? Ну не писати ж банальні
Я маю власне
Писати про біографії Шевченко – не просто важко, а майже неможливо. Знаючи біографію Шевченко, ми насправді не знаємо нічого. Не маємо й краплі подібного досвіду, на щастя. А все-таки – писати про біографії Шевченко важко. Хтось із філософів сказав, що жити треба так, щоб про тебе пам’ятали. Не коштує ще раз говорити, що арешт Шевченко був трагічним для нього подією – у цьому не може бути сумнівів. Але арешт Шевченко для нас, сучасних людей крім усього іншого позначає одну дуже важливу річ. Нехай це звучить цинічно, але – це визнання. Гостроту й правду Шевченківського слова визнали його вороги. Якби не так – не було б переслідувань, арешту, посилання. Коли слово дійсно стає зброєю, це зауважують усе – і вороги так само. Вірніше, вороги тим більше. Писати про Шевченко важко ще й тому, що про нього можна написати тисячі сторінок – і буде недостатньо. А можна написати слово “геній” – і не говорити більше нічого, кожне наступне слово буде зайвим
Писати про Шевченко важко, тому що Шевченко – найбільш український поет, (нехай вибачать мені утворення найвищого ступеня порівняння від відносного). Він український поет не тому, що народився або жив в Україні. У поезії ” Думи мої, думи мої…” це висловлено й читається між рядків:
Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! Виростив вас, доглядав вас, – Де ж мені вас діти? В Україну йдіть, діти! У нашу Україну
Шевченко, як відомо, займався живописом. Він, ясна річ, мав особисті драми. З талантом такого масштабу він міг прославити Україну не тільки самими картинами, але й любовною або пейзажною лірикою. І ми б пишалися, що в нашій історії є такий геній. Але, на щастя, зложилося небагато інакше. Коли особистість такого масштабу живе у своїй країні, цілком природно, що протягом цілих століть, я думаю, і тисячоріч, країна буде жити цією особистістю