Клейстова “Армінієва битва” и драма “Принц Гамбурзький”
Клейстова “Армінієва битва” – суворий і жорстокий твір. Як писав О. Дейч, “жорстокий талант Клейста, позбавлений тут будь-якої стриманості, малює залізний характер Армінія, фанатика ідеї звільнення вітчизни, безпощадного месника її ворогам. Арміній з корінням вириває із серця найменші ростки співпереживання й лю-
Дяності, коли це стосується римлян-завойовників. Ніхто в світовій драматургії не наважувався зобразити з такою послідовністю сцени тотального винищення ворогів”. Можна ствердити, що в цих сценах пафос захисту вітчизни
Остання драма “Принц Гамбурзький” (1810) писалася в тій же суспільно-політичній і психологічній атмосфері, що й попередня, але в ній відсутня пряма анти-наполеонівська агітація. Національно-патріотична
Принц Фрідріх Гомбурзький – герой зовсім іншого типу, ніж Арміній, скоріше всього це схильний до містичного світосприймання мрійник, близький до характерних для Клейста “героїв-сомнамбул”. Отже, “Принц Гомбурзький” є поверненням до тих драм Клейста, які становлять серцевину його драматургічної творчості, але поверненням тільки до певної міри.
Заглиблений у суб’єктивні переживання і мрії, принц Гомбурзький, призначений командиром прусської кінноти, неуважно слухає розроблений курфюрстом план битви. Він кидає кінноту в бій всупереч плану, і саме завдяки цьому битва була виграна, але принц постає перед воєнним судом як порушник воїнської дисципліни, і його прирікають до страти. Курфюрст вбачає в його діях романтичну імпровізацію, з якою він як державний діяч і полководець примиритися не може, бо це, зрештою, розрахунок на випадок і особисте щастя. Спершу принц Гомбурзький піддається емоційному пориву й поводиться недостойно, далі ж у спокійному роздумуванні визнає правоту курфюрста. Тобто, визнає вищість державного обов’язку, який у цій драмі Клейста зближується з моральною філософією Канта і набуває значення категоричного імперативу. Але тепер, після перелому в свідомості принца, смертний вирок втрачає сенс, і курфюрст милує його. А це, зрештою, означає, що конфлікт між романтичною суб’єктивністю, в основу якої закладено принцип особистішої свободи, й ідеєю державного обов’язку та дисципліни вирішується автором на користь останньої.
Німецьким літературознавством давно вже зафіксовано, що образ принца Гамбурзького значною мірою автобіографічний – в тому розумінні, що в ньому втілено характер самого Клейста, його суперечливі риси і їх примхливе поєднання. Ірраціоналіст і мрійник, схильний до меланхолії і того ж “сомнамбулізму”, він виявляв у своїй натурі й протилежні риси – сильну волю й непохитність духу, своєрідний прагматизм, здатність іти до кінця в прийнятому рішенні, і все це відбилося в його останній драмі.
Значним і оригінальним, хоч і не таким же масштабним, явищем німецької романтичної літератури є проза Клейста, – його повісті й новели. Всього їх у Клейста вісім, і всі вони були написані в останній період життя, в 1807-1811 pp. В них письменник іде від давньої традиції європейської новелістики, від Боккаччо й Сервантеса, і виступає як блискучий майстер-оповідач. Він дотримується традиційного розуміння новели як розповіді про якісь неординарні події із зосередженням уваги на їх перебігу й перипетіях; звідси яскраво виражена фабульність новел. Все це було незвичайним для німецької романтичної прози, яка переносила акцент на емоційно-ліричне ставлення до зображуваного, його поетичне переживання. Незвичайним для німецької романтичної прози є і стиль новел цього письменника – чіткий і сухуватий, дуже динамічний, зосереджений на подіях і вчинках героїв, без психологічного аналізу й ліричних відступів.
Але це зовсім не означає, що проза Клейста виходить за межі романтичної літератури. Вона залишається в параметрах цієї літератури, в її основі – суто романтичне світосприймання в його специфічно клейстівському варіанті. Світ новел Клейста, як і його драматургії, – світ ірраціональний і катастрофічний, в нього щомиті можуть увірватися руйнівні сили, що діють з безпощадністю й невмолимістю фатуму, будь то землетрус у новелі “Землетрус в Чилі” чи захоплення фортеці ворожим військом в “Маркізі д’О.”, повстання негрів-невільників у “Зарученні в Домінго” чи феодальна сваволя в “Міхаелі Коль-гаасі”. Тут теж проявляється інтерес письменника до таємничого й незвичайного, його присутність відчутна в новелах, і не тільки в їхній емоційно-психологічній атмосфері, але і в “логіці” розгортання подій та в долях героїв.
Найвідомішим прозовим твором Клейста є повість “Міхаель Кольгаас” (1808-1810), в основу сюжету якої покладені дійсні події, вичитані автором із старовинної хроніки XVІ ст. Цей сюжет автор трактує в дусі традиції творів про “чесних бунтівників”, що склалася в літературі “Бурі та натиску” (“Гец фон Берліхінген” Гете, “Розбійники” Шіллера та ін.). Над героєм повісті Міхаелем Коль-гаасом, торгівцем кіньми, вчинив несправедливість і насилля юнкер Венцель фон Тронка. Не добившись справедливості в суді, який відхилив його скаргу, Кольгаас розпочинає “приватну війну” з своїм кривдником, як це велося в середньовічній Священній Римській імперії. Причому, керується він не захистом своїх майнових інтересів, а почуттям справедливості, наруга над якою стала для нього справжньою життєвою катастрофою.
Клейст поставив у повісті проблему права в житті людини, органічного зв’язку правового почуття з її моральною природою. Саме в цьому закладена драматична колізія твору, який завершується трагічним фіналом. Кольгаас стає ватажком розбійників, але, прагнучи до торжества справедливості, своїми самоправними діями порушує закони і підриває її основи. Письменник приводить свого героя до глибокої моральної кризи, і він добровільно йде на страту. У фіналі рішенням суду курфюрста справедливість встановлена, юнкер фон Тронка повертає Кольгаасу вороних жеребців, але в цей же час бунтівникові відрубують голову на пласі.
В 1811 р. Клейст переживає чергову духовну й душевну кризу, й до нього повертається думка про самогубство. Він знайомиться з якоюсь Генріеттою Фогель, немолодою і невиліковно хворою жінкою, яка заохочує його разом покінчити з життям. Цей спільний намір було здійснено 21 листопада 1811 р. на Ваннському озері в околиці Берліна: Клейст застрелив супутницю, а потім самого себе. Так трагічно-абсурдно обірвалося життя геніального німецького письменника-романтика в зеніті розквіту його творчості.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)