КЛАСИЦИЗМ І БАРОКО
XVII ст.- складна, бурхлива, сповнена внутрішніх суперечностей і водночас важлива, а для деяких країн – переломна епоха у розвитку суспільного життя. Це період важливих досягнень у художньому пізнанні дійсності.
У XVII ст. загострюються суперечності феодального суспільства. Цей процес у різних країнах набуває різних форм. Феодальна реакція, наприклад, отримує перемогу в Іспанії, Італії. А німецькі феодали за допомогою іноземних військ нав’язують країні довготривалу Тридцятирічну війну. XVII ст.- час народних рухів, які виникають у багатьох
Характерною рисою XVII ст. стає і бурхливий розвиток науки та техніки. Наука відокремлюється від інших сфер духовної діяльності людини, зокрема, і від художньої Творчості. Щоб уявити досягнення в різних галузях тогочасної науки, досить пригадати такі імена, як Галілей, Ньютон, Декарт, Кеплер. Разом із тим, XVII ст.,- це час подальшого активного поширення світових релігій, зокрема християнства.
У літературі XVII ст. не тільки відбилися суперечності цього бурхливого часу, але й була зроблена спроба художньо
Література бароко (від італійського Ьагоссо – дивний, химерний) прагнула втілити у художні образи суперечливість життя людини, відсутність гармонії у її внутрішньому світі й у стосунках із навколишнім світом. Письменники цього напряму не вважали Найвищим завданням мистецтва пробудження спокійного релігійного чи естетичного почуття; значно важливіше було збентежити, справити сильне враження. Тому в літературі бароко виникають образи, які важко тлумачити однозначно. Багатозначність образів відбиває суперечливість і самої людини, і її життя. У стилі бароко часто використовуються метафори, побудовані на порівнянні і наближенні несхожих предметів, і це наближення іноді має парадоксальний вигляд. Література бароко передає почуття мінливості життя, яке сприймається як ілюзія, сон. Герой барокової літератури усе піддає сумніву, а світ у його уявленні схожий на театральну виставу або сон, де треба вміти розгадувати символи й алегорії. .
Одним із найяскравіших виразників філософських та естетичних принципів бароко в жанрі драми став іспанський драматург Педро Кальдерон де ла Барка, а у назві його трагедії “Життя – це сон” відбилися основні світоглядні принципи письменника. Провідний мотив трагедії – трагічний хаос життя, неможливість протидіяти долі, але й небажання миритися з цим. Ідея “Життя – це сон.” – символ гіркого розчарування.
Класицизм намагався подолати відчуття хаосу життя упорядкованим зображенням його в мистецтві. У нормах і правилах художньої творчості класицисти вбачали засіб подолання суперечностей дійсності. Класицизм проголосив принцип правдоподібності мистецтва. Цей принцип полягав не в тому, щоб копіювати-життя і правдиво його зображувати, а в тому, щоб відтворити приховану або втрачену в ньому гармонію. На думку класицистів, найбільш гармонійним був період античності, абсолютність і незмінність ідеалу прекрасного стало наріжним де були створені неперевершені зразки мистецтва. Учення про каменем класицизму. На відміну від бароко, для класицизму XVII ст. характерним є свідоме прагнення точно, ясно, без зайвих прикрас сформулювати думку, яка втілюється у просту., прозору будову твору. Складні явища дійсності наче розкладаються на більш прості: трагічне й комічне, “високе” і “низьке” в житті і в людині не поєднуються, як в бароко, в одному суперечливому образі, а стають предметами зображення різних жанрів. Система жанрів була чітко розроблена. Деякі сторони життя рекомендувалося відтворювати лише у “серйозних”, “високих” жанрах: трагедія, епопея, роман, ода, Елегія, ідилія; інші – у “низьких” жанрах: травестійна поема, комедія, байка, епіграма. Для кожного жанру були визначені певні художні засоби, образи, епохи (для “високих” жанрів – це переважно доба античності, сюжети з Старого Заповіту, персонажі – боги, царі, знать; у “низьких” жанрах можна було звертатися і до тем сучасних, змальовувати і побутові сцени, і простолюд, навіть копіюючи його мову). Найвиразніші зразки класицизму як утілення художньої системи належать французькій літературі. Тут склалася і теорія класицизму. Керуючись цим ученням, теоретики класицизму встановили суворі правила, які, на їхню думку, були покликані допомогти новим майстрам наблизитися до зразків прекрасного, створених у попередні епохи, зокрема, в добу античності. При написанні драматичного твору треба було обов’язково враховувати сформульований теоретиком класицизму Н. Буало закон єдності часу, місця і дії.
Проте художня спадщина майстрів слова XVII ст. доводить, що літературне життя важко підкорити певній схемі, бо складність і суперечливість самої епохи позначилася на творчості, виявившись у розмаїтті індивідуальних авторських пошуків.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)