Кіт у чоботях – мій улюблений твір Миколи Хвильового
“Кіт у чоботях” – мій улюблений твір Миколи Хвильового
Микола Хвильовий – людина трагічної долі. Власною рукою вкоротив він собі віку, не змирившись із невідповідністю реального життя ідеалу, у який він вірив. Але живуть його твори, оригінальні, самобутні, стилістично незвичні, часом навіть важкі для сприйняття. Його талант не схожий на інші, й саме цим особливо цінний.
Читаю його поезії, оповідання… І раптом: “Кіт у чоботях”. Початок:
“Гапка – глухо, ми її – не Гапка, а товариш Жучок. Це – так, а то – глухо.
Яке дивне відчуття слова! А яка поезія світосприйняття! Та щось не схоже на початок казки. Так воно й є: перед нами не казковий кіт, а жива, конкретна людина, жінка, куховарка і воїн, мати і секретар парт’ячейки. Ось як виразно й оригінально змальовує Хвильовий її портрет:
“Кіт у чоботях – це товариш Жучок. От.
От її одіж.
Блуза, спідничка (зимою стара шинеля), капелюшок, чоботи…
Блуза колір “хакі”, без гудзиків…
Вся революція без гудзиків, щоб було просторо…”
Цитату, звісно, можна продовжити,
“Це тип: “Кіт у чоботях”. Знаєте малюнки з дитинства: “Кіт у чоботях”?”
Трагічна доля цієї жінки. Бандити повісили на ліхтарі її дитину, тоді “товариш Жучок” залишилась у військах революції.
В радянські часи було створено багато образів героїв революції, справжніх і фальшивих. Хвильовий дає свій, зовсім інший варіант образу. Він не ідеалізує свою героїню, але й не хулить огульно, він підходить до теми саме як чесний художник, а не ідеолог, що вдає з себе письменника і зображує персонажів “хорошими” або “поганими” згідно зі своїми політичними переконаннями.
“А втім я зовсім не хочу ідеалізувати товариша Жучка, а хочу написати правду про неї – уривок правди, бо вся правда – то ціла революція”.
М. Хвильовий називає таких, як Гапка Жучок, “муравлями революції”, наділяє їх епітетом “сіренькі”, але не зневажає їх. На його думку, кіт у чоботях з казки комічний, “Але він дуже теплий”.
М. Хвильовий – прихильник неоднопланового сприйняття подій і явищ. В усьому він прагне бути об’єктивним. Його дратує бюрократизм Жучка, як секретаря парт’ячейки, безглуздість дискусій, що проводяться мало не щодня і в примітивній формі, але він і поважає прагнення “кота у чоботях” до знань (хай у невдалій формі). “Нам треба за рік-два, три вирости не на вершок, а на весь сажень”, бо поки що “у нас – темнота”.
Не слід забувати, коли саме це писалося. Навіть просте бажання сказати правду, відмовитись від ідеалізації революції та усього, що було пов’язане з нею, не кажучи вже про образи комуністів, було ризиком, часто – смертельним. Це – сміливий твір. Лише для того, щоб процитувати народний афоризм “… треба бути начеку і не забувати про чеку” (чк), необхідно було мати неабияку мужність.
Ми можемо мати різні політичні переконання, можемо не погоджуватися з переконаннями і самого письменника, але поважати його за бажання правдиво передати власне бачення – необхідно. Одне це робить цікавим “Кота у чоботях”, але цим не вичерпуються якості цього твору. Бо крім ідейного змісту є ще й високий талант (чи не він спонукав Хвильового шукати правду?).
Читаючи його твір, ми можемо відчути і холод зимових ночей у степу, коли зупиняється паровоз і треба шукати дрова, і ніжність теплих літніх вечорів. І горе Жучка ми відчуваємо, і її моральну чистоту. Особисту, бо душа людини, як правда, теж стоїть над усіма обмежени ми політичними переконаннями.
А ще мені подобається, що автор не повчає, а розмовляє з читачем, як з рівнею, він весь час закликає: “Думайте!”
Отже, скажу від щирого серця – це хороший твір, “степова бур’янова пісня цим сіреньким муравлям”. Тому я можу назвати його своїм улюбленим твором Миколи Хвильового.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)