Казки Ханса Кристиана Андерсена

Казки датського письменника Ханса Кристиана Андерсена (1805-1875) стали надбанням Андерсена культурного миру й увійшли в дитячі книги народів всієї землі. Син шевця старого датського міста Оденсе, Андерсен, усякий хлопчик із простої сім’ї, рано довідався казки свого Народу. В 1819 році Андерсен покинув рідне місто в намірі стати актором у Копенгагені, але акторська кар’єра Андерсенові не вдалася

Він учився разом з малятами. Його обсипали глузуваннями, але син шевця завзято йшов до мети: він закінчив не тільки гімназію, але й університет.

У студентські роки Андерсен опублікував книгу романтичних нарисів “Подорож пішки від Хольмен-канала до східного мису острова Амагер” (1829), друкував вірші, писав водевілі

Дослідники творчості Андерсена вбачають у цих і в наступних добутках “зерна майбутніх казок”. В 30-і роки XIX сторіччя Андерсен багато подорожує по Європі й вертається з поїздок, збагачений враженнями, повний задумів. Благотворно позначилося на творчих інтересах Андерсена знайомство із Чарлзом Диккенсом, Генріхом Гейне, Віктором Гюго й іншими великими представниками передової культури Європи. Від наслідувального романтизму

Андерсен переходить до самостійної Творчості, у якому при всій умовності вимислу проступали елементи реалізму. Але я знав, що вчені-критики будуть гудити мене саме за цю мову, і от, щоб поставити читачів на потрібну мені точку зору, я назвав свої казки “Казками для дітей”. Сам же я завжди мав на увазі, що пишу їх не тільки для дітей, але й для дорослих”.

В 1835-1837 рр. Андерсен видав три збірники казок. У них увійшли: знамените “Кресало”, “Принцеса на горошині”, “Нове плаття короля”, “Дюймовочка” і інші тепер відомі всім добутку. Після випущених трьох збірників Андерсен написав безліч інших казок. Поступово казка стала головним жанром у творчості письменника, і він сам усвідомив своє теперішнє покликання – став майже винятково творцем казок. Свої збірники, що виходили починаючи з 1843 року, письменник називав “Новими казками” – відтепер вони прямо адресувалися дорослим людям, але й після цього він не випустив з уваги дітей. Андерсен визнавався у своїй автобіографії: “Як уже сказано, я озаглавив перші випуски казок “Казками для дітей”. Передавав я ці невеликі казки тим же мовою, тими ж вираженнями, як розповідав їхнім дітям і усно, і нарешті прийшов до того переконання, що така манера передачі їх найкраще відповідає всім вікам. Дітей найбільше забавляла сама фабула казок, дорослих цікавила вкладена в них ідея. Казки мої сталі улюбленим читанням і для дітей і для дорослих, чого, помоему, і повинен у наш час домагатися всякий, хто хоче казки” .

У словах письменника виражена впевненість у тім, що казка повинна мати ті властивості і якості, які, як і фольклор, роблять її дорівнює цікавої й дітям і дорослим, хоча сприйняття в них різне. Дійсно, і “Стійкий олов’яний солдатик” (1838), і “Бридке каченя” (1843), і “Соловей” (1843) і “Штопальна голка” (1845-1846), і “Сніжна королева” (1843-1846), і всі інші казки повні тієї цікавості, що так залучає дитину, але в них чимало й загального, до иремени змісту, що вислизає від дітей, що доріг Андерсенові як письменникові, що творив і для дорослих. В “Стійкому олов’яному солдатику” Історія невдачливого служивого, на який не вистачило олова, його трагічної любові до загиблій разом з ним у полум’ї танцівниці змушує думати про теперішні життєві драми. Авторським сумом овіяний кінець оповідання – від солдатика, що розплавився у вогні, залишився “тільки малюсінький шматочок олова”: “Наступного дня, коли служниця вигребла золу, вона знайшла в топленні олов’яне серденько. А від танцівниці залишилася тільки блискітка. Але вона вже не блискала – почорніла, як вугілля”. Андерсен сподівався, що всякий, хто простежить його казки “один по одному, у якому вони написані”, помітить у них “поступовий розвиток і вдосконалювання як у змісті ясності й опуклості ідеї, уміння користуватися матеріалом, так і життєвій правдивості й свіжості”2.

Із численних казок письменника педагоги відібрали ті, які найбільшою мірою доступні дітям дошкільного віку. Це казки: “П’ятеро з одного стручка”, “Принцеса на горошині”, “Бридке каченя”, “Дюймовочка”.

У казці про п’ять горошин повідана історія про різну долю сестер з одного стручка. Вони були зелені, і стручок був зелений, “ну, вони й думали, що й увесь світ зелений”. Коли ж стручок став жовтіти й пожовкли самі горошинки, вони вирішили: “Увесь світ жовтіє!” Ненав’язливо, але мало-мало з іронією говорить Андерсен про тім нерідко властивій маленькій істотам вузькому й смішному погляді на все навколишнє. Але мир зовсім не такий, яким він представляється горошинкам

Виявившись на волі, горошинки вирішили, що настала їхня година. “А хотілося б мені знати, хто з нас піде далі всіх! – сказала сама маленька.- Втім, незабаром побачимо!” Сама завидна доля виявилася в тієї горошинки, що потрапила в щілину на горищі, проросла й обрадувала видужуючу дочку бідної жінки. Як щаслива була дівчинка посидіти на сонечку! “Віконце було відчинено, а за вікном погойдувалася біло-рожева квітка, що розпустилася,”. Це зацвіли втечі гороху. Три інші горошинки потрапили в зоб до голубів, “виходить, і вони принесли чималу користь”, а та горошина, що виявилася в канаві, у стічній воді, та сама, що “збиралася залетіти на сонце”, раздобрела: “Право, я незабаром лопну, а вуж більшого, я думаю, не зуміла досягти жодна горошина. Я сама чудова із всіх п’яти!” Сатиричний випад письменника проти обивательської моралі очевидний. Казка про долю горошинок у занятной і веселій формі несе дитині правду про людські пороки. Серйозне з’єдналося сшуткой.

“Принцеса на горошині” належить до тих казкам Андерсена, у яких яскраво виражені елементи викриття, сатири. Вона перейнята демократичним глузуванням письменників над аристократичною зніженістю. Принцеса відчула горошину через двадцять матраців і двадцять пуховиків. Горошину, що допомогла принцам женитися на теперішній принцесі, потім “відправили в кунсткамеру; там вона й лежить, якщо тільки ніхто її не украв”.

Казка “Бридке каченя” містить у собі історію, що щораз приходить на пам’ять, коли необхідний приклад помилкової оцінки людини по його зовнішності. Невизнаний, переслідуваний і всіма гнаний на пташиному дворі некрасиве пташеня згодом перетворилося в лебедя – прекраснейшее між прекрасними створеннями природи. Історія бридкого каченяти стала приказкою. У цій казці багато особистого, андерсеновского – адже й у житті самого письменника була тривала смуга загального невизнання. Тільки через роки мир схилився перед його художнім генієм

Казка про крихітний Дюймовочке дуже лірична, перейнята гарячим співчуттям автора халепам героїні. Крім того, вона містить сатиричні випади проти обивателів: це й глузування над потворною жабою і її противним синком – “точнісінько мамашей”; це й іронія над кротом. “У тебе буде пречудовий чоловік. У самої королеви немає такої оксамитової шубки, як у нього! Та й у кухні й у льосі в нього не порожньо! Дякуй богу за такого чоловіка” – так розповідає про нього миша Дюймовочке. Як усяка добра казка, історія завершилася благополучно – дівчинка стала дружиною маленького короля ельфів. Казкова пригода окончилось так, як і повинне окончиться: потворне й комічне висміяно, а прекрасн і піднесеному дісталася щаслива доля

Російська критика визнала Андерсена ще при його житті. Н. А. Добролюбов оцінив “чудовий талант” письменника й особливо відзначив, що реальні подання “надзвичайно поетично” приймають в Андерсена фантастичний характер”, що казки письменника “не мають потреби в повчальному хвостику; вони наводять дітей на міркування, і застосування оповідання робляться дітьми вже самими, вільно без усякої натяжки”.