КАЗКА ПРО ЖАР-ПТИЦЮ ТА ВОВКА
Було в одного царя три сини – два розумних, а третій дурень. От прийшли вони до батька свого та й просять, щоб він відпустив їх поїздити по світу, подивитися на інші царства. Батько й каже:
– Вибирайте собі коней з табунів яких завгодно і їдьте куди хочете.
От пригнали ті табуни, почали вони вибирати.
Обидва старші вибрали коней щонайкращих, а менший узяв найпоганішого коня. Зібравшись, виїхали вони усі троє однією дорогою. Їдуть та їдуть. Коли дивляться – стоять три стовпи, і від кожного стовпа йде дорога: одна просто, друга наліво,
Тільки що менший трохи проїхав, іде вовк назустріч йому й каже:
– Злазь з коня, я його з’їм!
Нічого
– Сідай, – каже, – на мене і кажи, куди везти. А той йому й каже:
– Вези, куди сам знаєш!
Привіз його вовк у великий ліс, а посеред того лісу стояла хата велика; біля тієї хати стоїть стовп, на стовпі висить клітка, а у тій клітці сидить птиця така, аж сяє. От парубок як уздрів її та й каже вовкові:
– Як би мені добути цю птицю?
– Іди, – каже йому вовк, – та полізь по стовпі, та не берись за шнурочок, а прямо бери клітку.
Пішов той, заліз на стовп, та замість клітки і зачепив рукою шнурочка – коли це дзвоник: дзень-дзень-дзень! Вибігають сторожі, що стерегли птицю, та до нього:
– Чого тобі треба?
– Хотів,- каже він їм, – птицю забрати.
А сторожі й кажуть йому:
– Це не проста птиця, а жар-птиця. Коли хочеш, щоб ми її дали, приведи нам коня до половини золотого, до половини срібного.
Пішов від них парубок, а вовк і питає його:
– Де ж птиця, що ти хотів добути?
– Нема! – каже той. Розказав йому все, як було, і що треба привести коня до половини золотого, до половини срібного.
– Сідай же, – каже вовк, – швидше, та поїдемо.
Сів він на вовка, і поїхали. їхали, їхали,-от вовк і привіз його знов-таки у ліс, а в тім лісі стоять усе кам’яні конюшні, а в конюшнях іржуть коні. Вовк і каже парубкові:
– Іди ж в оцю конюшню та бери першого коня, та не за уздечку, а за гриву.
Пішов той у конюшню та й забув знову, що йому наказував вовк, бере коня за уздечку, а удила тіль ки – брязь-брязь…
Тут зараз і вискакують сторожі до нього:
– Чого тобі треба?
– Хотів вивести коня.
– Е, привези нам панну, що живе за сім верст відсіль у дубовім гаю, тоді візьмеш коня.
З тим і пішов парубок від них. Прийшов до вовка, а він його і питає:
– Де ж кінь?
– Нема! – та й розказав йому, як було і чого вимагали від нього сторожі.
– Сідай же швидше, та поїдемо, – каже вовк.
От поїхали. Вовк і привіз його знов у гай дубовий. Коли дивляться – аж по горі ходить панна з дівчинкою, своєю служницею.
– Іди ж,- каже йому вовк, – до тієї панни та скажи їй, що тобі дуже хочеться пити: нехай вона пошле ту дівчинку по воду, а ти бери її на оберемок та й неси до мене.
Пішов парубок до панни та й просить її:
– Пошліть, панно, по воду – дуже пити хочеться. Вона, почувши це, стала просить його зайти у хату; він відмовляється, що йому не можна зайти.
– Візьміть та пошліть дівку по воду.
Та й послала, а він тоді як ухопить її на оберемок та мерщій до вовка, сів на нього і полетів, як птиця. Прибігли до того місця, де він виводив коня до половини золотого, до половини срібного, вовк став та й каже йому:
– Я ж перекинусь панною, а ти мене відведи і віддай сторожам, та як візьмеш у них коня до половини золотого, до половини срібного, то сідай на нього та й їдь швидше по цій дорозі, що до жар-птиці; я дожену тебе.
Так і зробили. Вовк перекинувся панною; парубок узяв його, підвів до сторожі та й проміняв на коня до половини золотого, до половини срібного. Потім посадив на коня панну, ту, що вподобав собі, сів і сам та й поїхав тим шляхом, що йде до жар-птиці. А сторожі узяли ту панну, що він зоставив їм, принесли їй яблук, ягід і усього-усього та й давай годувати. От наївсь наш вовк гарно та й каже їм:
– Випустіть мене трохи погуляти.
Вони й випустили його, та тільки що випустили – він зараз і перекинувся вовком, вони не уздріли й як, та й побіг собі скільки видно, тільки курява знялась. Біг-біг він, а далі наздоганяє парубка аж там уже, де була жар-птиця, та й знову каже йому:
– Я ж знову перекинусь – конем, а ти відведи мене і віддай сторожам, та як візьмеш жар-птицю, то сідай на коня та й їдь аж до тієї дороги, де ти розпрощався з братами, там і підождеш мене. Та тільки не спи,- а то буде лихо.
Він так і зробив, як казав вовк: виміняв жар-птицю, сів на коня, взяв панну та мерщій і подався. От приїздить на те місце, де три дороги сходяться в одну понад глибоким яром, та й сів відпочити, а коня пустив пастися. Жар-птиця сидить у клітці та й співає, а панна й просить його:
– Не засни ж, будь ласкав, а то буде лихо.
Коли дивиться вона: їдуть двоє, вона зараз до парубка – аж він уже спить. Давай вона його будить : будила-будила – ніяк не розбудить. От під’їхали туди ж і ті парубки.
– Дивись-но, – каже один, – це ж наш брат-дурень. Давай укинемо його в яр, а коня, жар-птицю і красну панну візьмемо собі!
Так і зробили, як сказали: укинули брата в яр і покинули там, а коня, жар-птицю і красну панну узяли та й поїхали.
Незабаром прибігає й вовк. Дивиться, аж нікого нема, а понад яром сорока літає.
От він зараз до сороки та й каже:
– Не літай ти понад яром, а принеси краще води цілющої й живущої, то я тебе не забуду.
– В чому ж я тобі принесу? – питає сорока.
Він узяв зробив з листя дві коробочки, одну прив’язав сороці до однієї ноги, другу до другої та й пустив її, а сам поліз у яр, витяг звідтіля парубка,- а він уже неживий.
На другий день прилітає сорока до вовка в полудень і приносить воду. Тоді він узяв полив парубка цілющою водою, зцілив його, а далі – живущою – оживив.
– Та й довго ж як я спав,- каже той.
– Якби не я, заснув би ти навіки, – обізвавсь вовк. – Сідай швидше та поїдемо, а то старший брат обвінчається з панною. Сів на вовка, і поїхали. Приїжджає додому, коли дивиться – стоїть перед ганком коляска; а в тій колясці запряжений його кінь, до половини золотий, до половини срібний. Як побачив його той кінь, так і кинувся до нього, поволік з собою і коляску ту, а як побачила його жар-птиця у вікно, так і пурхнула до нього: розбила й вікно, вилетіла та й сіла йому на плече. Коли це виходить і панна та з його братом, така заплакана,-їхати до вінця. Як угледіла ж вона свого парубка – зараз до нього так і кинулась.
– Ось хто мене знайшов, – каже, – за нього й вийду!
Дивиться на це диво батько і сам не знає, що воно робиться. Тут той парубок і розказав йому все дочиста, як було. А батько йому й каже:
– Роби з братами що хочеш…
Тоді він поїхав до вінця, повінчався з панною, братів простив, а вовкові засмажив цілого барана. Сорока ж та стала з ними жити.
От вам казка, а мені бубликів в’язка.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)