Казка Г. К. Андерсена “Соловей”
Палац китайського імператора. (Палац був розкішним, там росли гарні квіти, а сам палац був із тонкої порцеляни. За палацом був сад, де жив соловей, на якого приїжджали подивитися з усього світу, писали про нього книжки.) Розмова імператора з камергером про солов’я. (Імператор не знав, що у його садку живе така пташка; він захотів послухати її; але ніхто не знав про нього в палаці, крім бідної маленької дівчинки, яка і розповіла про солов’я.) Соловей та імператор. (Імператору сподобався спів пташки; солов’я посадили у клітку, прив’язали за
Паперовий соловей. (Одного разу у палац принесли коробку, де лежав штучний соловей, весь у діамантах, коли його заводили – він співав. Імператор не знав, яка пташка краща, змушував співати обох, поки соловей не вилетів у відчинене вікно.)
Гнів імператора. (Йому не сподобалося, що пташка вилетіла; але всі говорили, що штучний соловей кращий: співає, коли його захочуть слухати, його можна навіть розібрати.)
Пташка зламалася. (За рік пташка зламалася; коли її полагодили, то стали заводити лише раз на рік. Через п’ять років імператор почуває себе погано й очікує смерті.)
Імператор
Повернення солов’я. (Справжня пташка заспівала імператору за вікном, і Смерть покинула палац.)
Розмова солов’я з імператором. (Після видужання імператор захотів залишити солов’я силоміць, але соловей каже йому, що не можна гарно співати в неволі; пташка погодилася прилітати до імператора і співати кожен день.)