Кавказ у романі М. Лєрмонтова “Герой нашого часу”

Кавказ у творчості О. Пушкіна і М. Лєрмонтова. (Для О. Пушкіна Кавказ і здичавілий рай, гарний і прекрасний, земля прадавніх легенд. Вірші О. Пушкіна “Кавказ”, “До моря”. Кавказ Лєрмонтова – місце військових дій, декраса природи і цінність людського духу перебувають у дисгармонії.) Лєрмонтов змальовує містечка та фортеці, де мешкають його герої – Печорін, Максим Максимович, княжна Мері, Бела, Казбич та інші. Гори з їх гордовитою красою є і антуражем драм, які тут відбуваються, і самі є співучасниками подій. У Грузії – Гуд-гора, гора

Хрестова, Чортова долина, Койшаурськя долина, розкішні краєвиди П’ятигорська – гори, які сяють сніговою чистотою – Бешту і Машук, Зміїна, Залізна, Лиса; звивисті дороги, струмки під високими травами; річка Байдара, про яку Максим Максимович каже, що вона так розігралася, що й не перейти, та зауважує: “Ця вже мені що люди, що річки – ніяк не можна покластися!” Містечко Кисловодськ. Біля нього річка Підкумок та скеля Кільце.

Лєрмонтов називає його “суміш чсркеського з нижньогородським”. Печорін вдягнений, як кабардинець: жодного зайвого галуна, зброя коштовна, але з простим оздобленням,

хутро на капелюсі не довге і не коротке, бешмет білий, черкеска темно-бура.). Лєрмонтов змальовує черкесів, кабардинців, інших жителів Кавказу. Максим Максимович відрізняє один народ від іншого – поважає і розуміє і кабардинців, і чеченців, і осетинів, і грузинів, і черкесів, “хоча й розбійники, але ж відчайдухи”. Одна з героїнь розповіді – здатна до самопожертви чарівна черкешенка Бела, запальні Казбич, Азамат, для яких найголовніший скарб у житті – кінь. Азамат такий пристрасний, що навіть намагається зміняти свою сестру Белу на коня Каратеза, який йому подобається.

Черкешенка Бела змальована Лєрмонтовим жінкою-дитиною – дикою, чарівною, з цільним і сміливим характером. Печорін краде її з рідної родини, бо за звичаями вона – річ, за яку можна виміняти коня, або продати. Та вкрасти – зовсім ні означає наказати кохати себе. Бела не погоджується бути з Печоріним, хоча б які подарунки він їй не дарував. Залишається тільки тоді, коли він подарував їй свободу. Бела вміє кохати сильно і віддано, так, як не вміє жодна з жінок, описаних у романі. Та досягнувши свого, Печорін вже нудьгує, залишає Белу саму та їде на полювання. Рідня намагається повернути Белу додому або вбити. Казбич викрадає її, та його наздоганяє Печорін. Бела вмирає від поранень. Максим Максимович, свідок цієї трагедії, який вірить тільки у фатальний кінець, зауважує: “вона добре зробила, що померла: та й що б із нею сталося, якби Григорій Олександрович її покинув? А це б неодмінно відбулося, рано чи пізно…”

Мабуть, ні. Лєрмонтов змальовує Кавказ і кавказців, як художник, як вчений-природознавець. Він змальовує почуття цих народів простими, цільними, але майже примітивними.

Герої, зображені Лєрмонтовим, опинилися на Кавказі з різних мотивів – одні приїхали на Кавказ як військові, інші – лікуватися. Печорін тримається одинаком, споглядає за навколишнім життям, намагається навіть втрутитися у нього – наприклад, коли краде Белу в її рідні. Максим Максимович також споглядає та вивчає життя Кавказу, але його кредо – не втручатися. Грушницький – самозакоханий молодик, який всюди поводиться однаково. Княжна Мері, чарівна, молода красуня, любить Кавказ, його чудову природу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Кавказ у романі М. Лєрмонтова “Герой нашого часу”