Кавказ
Кавказькі гори “засіяні горем, кров’ю политі” – там тривалий час іде війна. Споконвіку там орел карає Прометея, та не в змозі подолати мужнього титана: “Не вмирає душа наша. Не вмирає воля”.
Ліричний герой звертається до Бога, коли ж нарешті “прокинеться правда” й кати перестануть знущатися з людей: “Ми віруєм твоїй силі І духу живому Встане правда! Встане воля!” А поки що “течуть ріки, Кровавії ріки!” Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живуть волелюбні народи, які відчайдушно захищають свою батьківщину.
Ліричний герой поеми славить синів Кавказу – “лицарів великих: Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!” Він протиставляє вільному Кавказу, який не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію, в якій можуть лише навчити, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах, продавати чи програвати в карти своїх же братів – християн. І докоряє панству, що люблять вони “на братові
Зажерливі й багаті моляться Христу, б’ють поклони за крадіжку, кров, війну, щоб потім йому ж принести в дар украдені ними багат-ства.
Поет звертається до пам яті свого друга Якова де Бальмена, який загинув на Кавказі, і “не за Україну, а за її ката”. З обуренням він говорить про облудні твердження загарбників, ніби вони несуть просвіту темним і “диким” народам: “Все покажем! Тілько дайте Себе в руки взяти, Як і тюрми мурувати, Кайдани кувати… Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії.. бо вже взяли І поле, і море”.
Коментар
Отримавши звістку про загибель свого друга Якова де Бальмена у війні з кавказцями, поет гірко роздумує над цією безглуздою втратою життя за чужі загарбницькі інтереси. Він повністю на боці вільнолюбного кавказького народу, який захищає свою батьківщину і страждає, як Прометей. Царський уряд прикривається тим, що Несе просвіту диким народам. Але чому може навчити держава інших, коли сама гнобить свій народ, продає братів-єдиновірців і всі питання вирішує за допомогою кайданів та в’язниць?