Кавабата Ясунарі Тисяча журавлів (детальний переказ) (скорочено)

Тисяча журавлів
“Навіть опинившись на території храму Енгакудзі в Камакура, Кікудзі все ще вагався: йти чи не йти на чайну церемонію? Все одно він запізнився”. Молодий чоловік на ім’я Кікудзі прямує до храму, куди його щороку запрошувала на чайну церемонію Тікако Курімо – то, колишня коханка його покійного батька. Після смерті батька він ще жодного разу не скористався запрошенням, але наразі вона написала, що хоче познайомити його з однією дівчиною, своєю ученицею. Кікудзі мимоволі пригадав, як колись, ще коли йому було років вісім-дев’ять,

він пішов до Тікако разом із батьком і випадково побачив на лівій груді цієї жінки потворну фіолетову пляму – родиму пляму, порослу волоссям. А за десять днів по тому хлопець почув, як його мати розповідала батькові, наче про якусь таємницю, про ту родиму пляму, й жаліла, що бідна Тікако не вийшла заміж саме через цю потворну пляму. Кікудзі обурювався подумки, що батько вдає, що не знав цього. Найбільше він боявся, що в нього можуть народитися брати, які ссатимуть оті потворні груди. У цьому, на його думку, було щось нечисте. На щастя, цього так і не сталося. Але Кікудзі чомусь думав, що та пляма має відіграти якусь роль у його житті. Кікудзі розмірковував про те, як Тікако з гідністю вестиме чайну церемонію, що потребує чистої душі й вивищених думок, а в самої пляма на грудях. Та чи тільки на грудях? Саме тоді його й обігнали дівчата. Одна з них “несла в руці рожеве крепдешинове фурусікі (рід хустини, у яку зв’язували, як у вузлик, особисті речі) з вибитими на ньому білими журавлями”. Вона була вродлива. Це й була Юкіко, учениця Тікако, з якою та хотіла його познайомити. Коли Кікудзі увійшов до приміщення храму, його радо зустріли й надали місце поряд з токонома (заглибина в стіні, де вішають какемоно – японську картину або каліграфічний напис на довгастій смужці, шовку чи паперу) – урочисте, почесне місце. Але насолодитися чайною церемонією йому так і не довелося, бо одразу Тікако почала питати, як йому Юкіко, говорила спочатку про її батька з багатого купецького дому Інамура, а потім із прикрістю сповістила, що тут присутня й “Оота-сан з дочкою Фуміко”. Що ж спричинило ту прикрість – те, що Оота прийшла без запрошення? Але на чайну церемонію у храмі міг прийти будь-хто. Може, боялася, що та якось завадить її планам? Ні, Оота про це нічого не знала. Давня ворожнеча пояснювалась ревнощами, що їх викликала пані Оота. У ті часи, коли Кікудзі був дитиною, він бачив, як Тікако, що втрачала жіночність і ставала дедалі більше схожою на чоловіка, поступово піддобрилася до його матері й стала ніби своєю. Отож, коли вона дізналася про зв’язок батька Кікудзі з пані Оота, яка нещодавно стала вдовою, то не тільки про все розповіла його дружині, так ще й вистежувала колишнього свого коханця й влаштовувала йому сцени, погрожуючи Оота, не соромлячись вплутувати навіть дітей. Вона вважала за можливе грати на почуттях дочки пані Ооти та й самого Кікудзі. При цьому себе вона вважала борцем за справедливість і взірцем моралі. Тепер через багато років у чайному павільйоні, побачивши Кікудзі, Оота дуже зраділа. І молодий чоловік здивовано помітив, що краса її не змарніла, вона була гарна, жіночна, як і її дочка Фуміко. А тим часом Тікако вела свою гру. Вона запропонувала Юкіко подати чаю для Кікудзі й подала спеціальну чоловічу чашку “орібе”, якою колись користувався його батько. Раніше вона належала покійному чоловікові пані Ооти, а потім жінка подарувала ту чашку “Мітані-сану “, батькові Кікудзі. І тепер ця така пам’ятна чашка якось опинилася у Тікако. І вона скористалася цим, намагаючись зробити боляче Ооті. “Кікудзі вразила бездушність Тікако” . На тлі цих пристрастей і ганебної поведінки літніх жінок юна дівчина Юкіко, що спокійно виконувала рухи чайної церемонії, видалася напрочуд гарною. Адже вона й не здогадувалася, що Тікако влаштувала оглядини. “Робила все щиро, без жодної манірності. Від її стрункої постаті віяло благородством… Кікудзі здавалося, ніби навколо дівчини от-от закружляють невеличкі білі журавлики”.
Кікудзі пішов, але Юкіко – дочка Інамури не йшла йому з думок, так що навіть зустріч з двома батьковими коханками не справила гнітючого враження. Проте коли він, відкараскавшись від Тікако, пішов з храму, біля воріт на нього чекала Оота. Вони розговорилися. І Оота розповіла, як її дочка Фуміко свого часу піклувалася про його батька, особливо під час війни, дістаючи для нього курятину, рибу й рис. Кікудзі зрозумів: саме Фуміко була для них благодійницею, бо ті продукти, що їх інколи приносив батько, здобувала вона. Розповідаючи про поведінку Фуміко, пані Оота насправді говорила про власну любов. Здається, вона не зовсім розуміла мотиви поведінки дочки. Та й себе, адже їй здавалося, ніби вона говорить не з Кікудзі, а з його батьком. Відтак вони пішли дорогою разом. Потім вони якось опинилися у готелі. Хоч вона була старша від нього років на двадцять, “та йому здавалося, що він тримає в обіймах набагато молодшу за себе дівчину”. “Він уперше зрозумів, на що здатна закохана жінка, а також, на що здатен він сам. Кікудзі вразило власне пробудження. Він ніколи й не уявляв, що жінка може бути такою піддатливою, покірною і водночас такою спокусливою”. Він не розумів самого себе, і це його дратувало, змушувало дошкуляти їй недоречними словами. Чомусь він розповів їй про родиму пляму Тікако. А потім про оглядини Юкіко, дочки Інамури. Оота розплакалася: “Як же так… і після оглядин… ми… – З очей пані Оота закапали на подушку сльози. Її плечі затремтіли. – Як гидко! Як гидко! Чому ж ви не сказали раніше?” – дорікала вона, бо вважала себе грішницею. Але Кікудзі не каявся, бо тоді мав би відчути до себе огиду як не через оглядини, то через те, що жінка була колись батьковою коханкою. Він зрозумів, що батько був із нею щасливим. Від неї віяло теплотою й ніжністю.
Одного разу, коли вже минуло з півмісяця після тієї чайної церемонії, до Кікудзі завітала дочка пані Оота. Він заметушився. Думки роєм збились у голові: чи сама вона прийшла, як знайшла його, хоча так – вона знала, де він живе, адже під час повітряної тривоги проводжала батька Кікудзі додому. А ще йому з далося, що вона така схожа на матір. Навіщо ж вона прийшла? Виявляється, їй було соромно за матір, і вона прийшла вибачитися за неї, попросити припинити з матір’ю стосунки, навіть не дзвонити. І він зрозумів, як вона любить свою матір і боїться за неї, і соромиться, і пишається водночас. Кікудзі зрозумів також, що хотів би говорити з Фуміко про її матір та свого батька, якому він усе простив, як і пані Оота.
Вечірня заграва над лісом
А тим часом Тікако не вгавала. Вона подзвонила Кікудзі в контору, де він працював, і заявила, що збирається влаштувати чайну церемонію у нього вдома. Вона вже там. Отож, не питаючи, вона вдерлась у його життя. Його це дратувало, як і її зухвалий безапеляційний тон. В уяві Кікудзі знову зринула потворна родима пляма Тікако. Ця пляма була не тільки на її грудях, а й на всьому, до чого вона безцеремонно торкалася. Кікудзі зрозумів, що рано чи пізно, а додому йти доведеться. Єдине, що тішило його, – Юкіко, яку пообіцяла запросити настирлива Тікако. Дівчина й справді чекала його на порозі кімнати, і від неї “наче струменилося якесь сяйво”. На її одязі “були вилиті білі борові півники”. У токонома в плоскій вазі стояли “не білі півники, а жовті болотяні, з високими стеблами й довгим шпичастим листям. Було видно, що Тікако їх щойно поставила”. Випадковість? А наступного дня була неділя, йшов дощ і Кікудзі, залишившись удома, дізнався від служниці, що вчителька чайної церемонії Тікако показувала дівчині увесь дім. Його це вразило. Ще вчора Юкіко здавалася йому недосяжною, а виявляється, вона спокійно (чи не по-хазяйськи?) оглядала його дім разом з Тікако. Дівчина здавалася йому не просто прекрасною, а образом краси і свіжості. Здавалося, про неї нагадувало все – пахощі у павільйоні, мініатюра з портретом поета на стіні. Він згадав учорашню розмову з Юкіко і те, як безцеремонно втрутилася в неї Тікако, що несподівано з’явилася у павільйоні, перехопивши розмову й увагу на себе. Здавалося йому, що знову над усім нависла ота її брудна пляма: “його сковувало щось огидне й брудне… Брудною була не тільки Тікако, що познайомила його з донькою Інамурів, брудним був і він сам”. За такими думками й спогадами застала його пані Оота, що прийшла крізь дощ до нього у павільйон, щоб розказати, що Фуміко, її дочка, не пускає її нікуди і забороняє й думати про нього, а тепер вона крадькома прийшла сюди, бо дочка думає, що в дощ мати не наважиться вийти. Навіщо ж прийшла пані Оота? Виявляється, Тікако телефонувала їй, щоб сповістити про майбутній шлюб Кікудзі з Юкіко. “То страшна жінка, – сказала пані Оота. – Вона все знає. Сьогодні, коли вона подзвонила, Щось їй здалося підозрілим. Я не вмію прикидатися…” Ось чому вона по телефону попередила пані Ооту: “Не заважайте!” Знову тінь Тікако. Оота її боялася, хоч і не збиралася перешкоджати шлюбові Кікудзі, вона почувалася винною.