Кати й жертви

У російській літературі, як відомо, дуже сильні традиції гуманізму. Наші письменники завжди призивали “милість до занепалих”. Напевно, не випадково Достоєвський і Толстой, Чехов і Короленко, багато хто інші з таким глибоким людським почуттям писа –

Чи про ув’язнених і засланців. У радянській літературі на довгий час ці традиції стихли. Але ж у сталінських таборах перебували здебільшого безневинні люди! Оплакати їх, затаврувати ганьбою катів їх, розбудити душі людей, щоб такі

Злочини ніколи не повторилися, – таке шляхетне

завдання взяли на себе наші письменники в останні роки. Деякі добутки, написані після 20 з’їзду, були опубліковані тільки сьогодні.

У романі “Нове призначення” А. Бек пише про “трагічні парадокси” часу, породжених сталинизмом. Одна з них – зведення будівництв комунізму руками ув’язнених. Про будівництва покладалося сурмити повсюдно, про армії зеков на них – мол –

Чать. І що найстрашніше – це виправдання в загальному – те чесними людьми цих злочинів. Так, герой роману голова держкомітету Онисимов, у якого загинув у таборах брат, твердо переконаний у державній доцільності

системи таборів як

Організованої армії будівельників нового миру. У написаної вужі більше чверті століття назад повести армію “будівельників нового миру”, де кожного із зеков зайва порція вівса, звареного на воді – межа бажань

За роки, що пройшли після 20 з’їзду, а особливо в останні кілька років, вийшло стільки книг, що правдиво розповідають про Сталіна й сталинщине, що в шкільному творі навіть не перелічиш. І мені не хотілося б зупинятися на якому – те одному добутку, щоб розкрити тему. Мені здається, що такий аналіз буде однобоким. Тому в моїй роботі немає зв’язаного розбору добутків, а є вивчення проблеми

От перед нами Сталін. Страшна фігура. Незлічимі його жертви. Сам особисто він знав дуже малу їхню частину. По – різному в деталях малюють його Рибаков, Домбровський, інші. Але ми ясно бачимо властолюбця, одержимого ідеєю безмірної могутності. Люди для нього – тільки матеріал для досягнення дивовижних цілей. В “Дітях Арбата” А. Рибаков намагається розкрити психологію цього, важко назвати, людини. Ми ясно бачимо ті пояснення й виправдання, які дозволяли з легкою душею приректи на страждання й

Смерть мільйони людей. Він уважає, що тільки страждання викликають найбільшу енергію. А виходить, можна змусити народ голодувати, трудитися через силу, посадити в табір. Народ треба змусити піти на жертви. Для цього потрібна сильна влада,

Здатна вселити страх. А страх потрібно підтримувати будь-якими засобами. Особливо гарна для цього теорія незатухаючої класової боротьби. Так міркує в романі “найбільший вождь всіх народів”. Але ми бачимо, що ця людожерська ідея лише прик –

Ривает головне – бажання безмежної влади

У М. Горького в “Моїх університетах” є епізод, коли агент охранки пояснює Алеше пристрій держави. От імператор. З нього як би йде невидима павутина до міністрів, від них – до чиновників, і так “павутина” обплітає всю країну. У сталінській же системі із серця Сталіна виходить невидимий колючий дріт, що йде до його найближчим підручним: Єжову, Берии, Кагановичу, Жданову й іншим, спускається до керівників областей, республік і відомств, генералам і офіцерам НКВД і т. д., обплутуючи все. У романі Рибакова ми бачимо й найближчих помічників ката Сталіна: Ягоду, Єжова, з якими той обговорює свої плани. Особливо опуклі образи найближчих радників – катів Сталіна в романі Рибакова “Тридцять п’ятий і інший роки”. У цих і інших добутках зустрічаємо пособників Єжова й Берии.

У країні виникає ціла піраміда катів. Головною же фігурою стає слідчий. В “Дітях Арбата” показаний такий слідчий Дъяков, що “вірив не в дійсну винність, а в загальну версію винності”. Він заплутує Сашка Панк –

Ратова, грає на його чесності, то залякує, то обіцяє звільнення. Адже “гарний” той слідчий, що угодами, катуваннями, погрозами розправи над близькими, чим завгодно змусить підписати визнання неіснуючих злочинів. У Рибакова на прикладі однокласника Сашка Юрія Шарова бачимо, як люди стають такими катами

Дуже чітко виписані слідчі – кати в Гроссмана в “Житті й долі” і в Ю. Домбровського в “Факультеті непотрібних речей”. Граючи на відданості партії, прикриваючись високими інтересами, вони використовують визнання старих більшовиків і інших чесних людей, обертаючи їх проти безневинних. А потім жертвами стають і самі свідки. Нерідко й колишні кати перетворюються в жертви. Такі описані у В. Гроссмана. Внутрішній мир цих нелюдів чернее ночі. Жодного разу не мигнула в них думка про те, що люди, яких вони мучать, краще їх, мають право бути вільними й щасливими. Навпроти, чим гірше жертвам, тим швидше кати просунуться по службі. Один з таких мучителів, описаний Домбровським, зі злісною тугою думає про те, що

З – за голодування арештованого і його завзятості полмесяца буде “у простої” і одержить догану

Серед катів ми зустрічаємо й несправедливих суддів і прокурорів. У романі В. Дудинцева “Не хлібом єдиним” показаний процес над винахідником Лопаткиним, оббреханим у розголошенні державної таємниці. Судді заздалегідь не повинні вірити жодному

Слову обвинувачуваного. Та і як вірити, якщо на винесення вироку приділялося 20 -30 мінут! Зустрічається й ще один тип катів. Це люди, убрані владою, які розправляються зі своїми суперниками. У зазначеному романі це професор Авдиев і його помічники, яким винахід Лопаткина – кістка в горлі. А в іншому, недавно опублікованому, романі Дудинцева “Білі одяги” ця Тема твору розвинена й поглиблена. Ми бачимо академіка Рядно, псевдовченого, котрий всі сили направляє на те, щоб фізично винищити біологів – генетиків. Інтереси науки або держави цих кар’єристів нітрохи не хвилюють. А як рисуються жертви? Їх багато, і вони дуже різні. Всіх їх, однак, поєднує те, що їх не вважають за людей, прагнуть перетворити в “табірний пил”. Їхня невинність нікого не цікавить, вона, бути може, і є їхня головна провина. “Немає винних!” – от гасло цієї дивовижної системи. Сашко Панкратов

Теж не був злочинцем, навпроти, він щиро відданий інтересам революції. Але його погубило, як і тисячі інших чесних людей, що він був самостійною людиною, висловлював власні судження, мав свою думку

У таборах і в’язницях, описаних письменниками, змішані меншовики й троцькісти, “шкідники” і представники релігії, уклонисти й безпартійні, багато – багато всіх тих, кому не повезло вкритися від страшної системи НКВД. По – різному поводяться люди

Одні зламалися відразу, інші готові, до того ж, посадити із собою сотні людей, дати будь-які показання. Треті самі прагнуть стати на місце катів, підказуючи витончені способи експлуатації ув’язнених. Але є й такі, котрих не зломиш. Ми захоплюємося арештованим Зибиним з роману Домбровського, якого кати не могли нічим взяти. А він ще й знущався з них. Коли арештант пішов на “смертельне голодування”, всіх мучителів це глибоко стривожило. І, як пише автор, тут влада всієї системи скінчилася, “тому що нічого більше страшного для цього зека видумати вона не в змозі”. Серед жертв є люди, як герої роману “Білі одяги”, які свідомо йдуть на небезпеку. Але більшість адже й не думало сперечатися із владою. І це тим більше страшно! Страшно читати про те, як ув’язнені гинули тисячами від непосильної роботи й жахливих умов. Про те, як родичі репресованих місяцями чекали повідомлення про те, де їх близькі, чи живі вони взагалі.

Але якби жертви були тільки в таборах! Немає! І в колгоспах, і в штрафних ротах, і в дитячих будинках – скрізь вони були. У повісті А. Приставкина “Ночувала хмаринка золота” описані діти – жертви, що пройшли, у буквальному значенні, по дорогах пекла. Там же розповідається й про цілий народ – жертві, про чеченців, висланих з батьківщини за наказом Сталіна. А в повісті “Заулки” В. Смирнова герой згадує про жертв – селянах, які настільки були задавлені роботою й податками, що губили фруктові дерева

Так хіба розповіси про всім! Я написав тільки про декілька добутків, сьогоднішніх і колишніх, а з кожним роком їх з’являється усе більше.

Але, напевно, ця епоха завжди буде залучати письменників, тому що краще, ніж на ній, не висвітити тему жорстокості й гуманізму, добра й зла, катів і жертв, білого й чорного!