Сталінський час через призму поезії

На душі чому – те смутно… Півморок… За вікном шелестять дерева, а в кімнаті чутний хрипкий, що надриває душу голос Володимира Висоцького: “А на лівих грудях – профіль Сталіна…” Пам’ять негайно ж малює хитру рябу особу, густі вуси, що ховають усмішку. Невже ця сама людина, якій поклонялися десятки років? Втім, чому поклонялися? Хіба й зараз мало його явних і особливо таємних прихильників? Часто чуєш: “При Сталіні такого неподобства не було!”, “Сталін би такого не допустив, розстріляв би відразу!”,”Сталіна б на

них!..”

Ближче до серця кололи ми профілі,

Щоб він чув, як рвуться серця, – тривожить Висоцький. Я виключаю магнітофон. Треба подумати, що ж це за час таке, коли люди добровільно вмирали за катів

Що ж почитати? Сьогодні не хочеться брати в руки публіцистику з її страшними цифрами. Лежить закладка в другому томі біографії Сталіна Волкогонова. Але й він почекає сьогодні. Так, я ж взяв у бібліотеці роман – газету “Сучасна поема”. Хто

Там? Ахматова “Реквієм”, Твардовский “По праву пам’яті”, Гамзатов “Люди й тіні”. Хто ще? Інше потім.”Реквієм”. Так, дзвони повинні звучати похоронним

дзенькотом, щоб у такт ним відповідали людські серця: “Не повториться, не повториться, не повториться ніколи!” Що ж за час було?

Це було, коли посміхався

Тільки мертвий, спокою радий,

И непотрібним привеском бовтався

Біля в’язниць своїх Ленінград

И тоді, збожеволівши від борошна,

Ішли вже засуджені полки,

И коротку пісню розлуки

Паровозні співали гудки,

Зірки смерті стояли над нами,

И безвинна корчилася Русь

Під кривавими чоботями

И під шинами чорних “марусь”.

Так, краще не скажеш, краще порівнянь і метафор не видумаєш. Читаючи про нещасну долю жінки, у якої “чоловік у могилі, син у в’язниці”, настільки типової в “страшні роки ежовщини”, віриш, що, дійсно, “перед цим горем гнуться гори…”.

Від грудної, співучої лірики Ахматової переходжу до карбованого вірша Твардовского.

… Коли кремлівськими стінами

Живий від життя обгороджений…

Ні, це з поеми “За далечінню – далечінь”. А в журналі інша річ – “По праву пам’яті”. Хочеться цитувати без кінця, так важко що – те вибрати. От це. Орепрессиях.

… І звання “син ворога народу”

Уже при них увійшло вправа.

И за однією рисою закону

Уже рівняла всіх доля:

Син кулака иль син наркома;

Син командира иль попа…

… І всі, здавалося, не вистачало

Країні таврованих синів

Або от ще про те, як дітей змушували відрікатися від батьків. Та й вся поема про це:

… Тої жертви вимагали строго:

Відринь батька й матір відринь

Зрадь у шляху рідного брата

И друга кращого тайкома.

И душу почуттями людськими

Не обтяжуй, себе щадячи

И лжесвідчи в ім’я,

И звірствуй ім’ям вождя

А що говорить про цей час Гамзатов?

Ах, цей час!

Гаслам і фразам

Порожн і брехливим не було кінця

И журився від суму розум

И раділо серце в дурня

Журнал випадає в мене з рук. Сторінки, зашелестівши, замигтіли. Напоследок встиг прочитати тільки рядка Твардовского:

Хто ховає минуле ревниво,

Той навряд чи з майбутнім у ладі…

Як добре, що ми довідаємося правду. Може бути, це стан нашого майбутнього?

Пальці натискають клавішу, і знову я чую охриплий, але такий рідний напівнасмішкуватий голос:

… І хльостаю я березовим веничкомпо спадщині похмурих імен

Трагічним, похмурим, жорстоким описують поети сталінський час. Не коштує нам сьогодні жалувати Осталине.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Сталінський час через призму поезії

Categories: Нові твори

Links