Кампоамор (дон Рамон)
Після Соррильи ніхто не збуджував такого замилування у вищих класах іспанського суспільства, як дон Рамон Кампоамор. Вони були ровесниками, обоє народилися в 1817 році, але другий набагато пізніше досяг успіху, і це скоріше послужило йому на користь, чим на шкоду. Розвиваючись поступово, творчість його міцніло, a сам він мав час краще придивитися до життя й установити свій моральний світогляд на більше міцні початках
Кампоамор не обмежується одними описами й картинками; це не переделиватель старих легенд на новий лад, a творець самостійний,
Ми зупинимося тут на одних тільки поетичних добутках Кампоамора, тому що, хоча сам він і сильно претендував на звання філософа, але в дійсності йому не вдалося створити на цьому поприщі нічого скільки не будь уваги, що заслуговує, важко було з’єднати у своєму розумі й привести в струнку систему ті смутния ідеї, що вселяла йому своєрідна метафізика.
Є
Найбільш відомі й найбільш популярні з його добутків вірші, поміщені в згаданому нами збірнику Las Doloras.
Вище іспанське суспільство залишалося незмінно прихильним до цього поета: в усі царювання Ізабелли II воно постійно збиралося у своєму приватному театрі Колізею Пиккера, названому так на честь знаменитого художника-скульптора, що створило всі архітектурні прикраси цього будинку. Абоненти влаштовували там літературно-драматичні вечори, на яких нерідко була присутня й сама королева з усіма членами своєї сім’ї. Кампоамор большею частиною був головним героєм цих зборів; він читав на них свої акровірші, тріолети й проч., і все це захоплювало слухачів, тому, що було або зігріте почуттям, або освітлено думкою, і завжди вбрано в граціозну форму, перейнято мелодією вірша, цим природженим дарунком більшості іспанських поетів. Він вільно розспівував свої пісні, як жайворонок, a іноді, для посилення ефекту, їм акомпанувала артистична Музика.
Незважаючи на релігійну підкладку Всесвітньої Драми, на її християнський дух нам здається очевидним, що в сутності Кампоамор, подібно Гете, думає свою ідею божества в самій природі, у сукупній дії всіх її життєвих сил. Ми могли б привести не мало доказів такого світогляду, хоча сам автор, напевно, став би спростовувати, але досить указати на іншу його поему, під заголовком Роза Параклита, де ще яскравіше виражена теж основна думка, і точно також увага автора постійно зайнято різноманітною організацією істот, що населяють мири, при чому індивідуальне життя представляється йому лише випадковим, скороминущим явищем у незмінному й вічному порядку речей.
Не менш своєрідна й сама фактура Всесвітньої Драми, здається, начебто вона складалася так, як складаються опери, по складеному заздалегідь лібрето: кожний епізод є в ній немов відірваним від інших, a тим часом у цілому всі вони сприяють розвитку головної ідеї, покладеної автором в основу добутку.
Взагалі, у Творчості Кампоамора зауважується стільки ж розмаїтості й протилежних елементів, скільки й у самому складі сучасної йому громадського життя: і реалізм, і скептицизм, то християнський, той пантеїстичний світогляд, віра й безвір’я, сум і радість, захват і зневіра.
Іспанський критик Дамиан Фернандес Ройон так говорить про цього автора у своїй передмові до 8-му видання його Doloras {Doloras, par Don Ramon de Campoamor. Madrid, 1864. San-Martin y Julrera.}:
“Кампоамор – поет дуже різноманітний, хоча по своїй натурі й по характері більше схильний до елегійного настрою. Описи його точні, ясні, певні; оповідання естествен і живе, діалоги характерні. Правда, він грішить іноді в самому виборі сюжетів, упадає в парадокс, але ефекти y його по більшій частині не перебільшені, a картини завжди закінчені й гарне розплановані. Склад стислий, різкий і відрізняється скоріше силою, чим плавністю й мелодією, періоди занадто отривочни й не дуже багаті виразністю, але всі ці недоліки з надлишком викупляються якимось своєрідним блиском вірша, те зігрітого почуттям, те перейнятого повчальною думкою”.
До цієї характеристики нема чого додати вона цілком безстороння й дає саме вірне поняття o достоїнствах і недоліках Кампоамора.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)