ІЗ “МЕТАМОРФОЗ” – Чотири покоління людські – ПУБЛІЙ ОВІДІЙ НАЗОН
(І, в. 89-150)
Перше поріддя було золоте: без бича і спонуки,
З власної волі воно Правоту шанувало і Чесність.
Кари і страху не знало. Погрозливе слово закону
Ще не читалось на мідній таблиці, і люд не страшився
Вирок почути судді, без суду й опіки безпечний.
Сосни з гірських верховин ще не сходили в діл на потоки,
Щоби легким кораблем незнані одвідати землі.
Жодні надмор’я чужі не манили щасливого люду.
Мури, глибокі рови не були ще для міст поясами;
Проста сурма і покручений ріг не співали до бою;
Меч і шолом
Мирні народи жили в непорушнім і любім дозвіллі.
Щедра земля самохіть, ще не знаючи пут обов’язку,
Ралом не ткнута залізним, не зранена ще бороною,
Гойний приносила дар, поживу, легку і корисну.
Люди збирали тоді дику вишню й суниці по горах,
Терен з залозистих віт, шовковиці ягоди стиглі
Та жолуді, що зронило Юпітера 1 древо розлоге.
Вічна стояла весна, і подувом ніжним зефіри 2
Пестили цвіт луговий, що пишався і ріс, самосійний.
Втім, і незораний лан половів – нахилявся хлібами,
І, не лежавши в пару, наливав своє стигле колосся.
Ріки
І темнолисті дуби золотими точились медами.
З того ж часу, як, заславши Сатурна 3 у Тартар 4 темничний,
Владу Юпітер посів, то вже срібна пора та настала,
Гірша від золота, але цінніша від темної міді.
Владар новий сколотив цілорічну Сатурнову Весну,
Літо додавши до неї, непевную Осінь і Зиму,
І на чотири доби річний кругобіг поділивши.
Вперше тоді затремтіло повітря від суші та спеки,
І від холодних вітрів крижані позвисали бурульки.
Вперше тоді знадобились оселі; оселі знайшлися
В сховах печер, у кущах верболозу, поплетених ликом.
Вперше Церериним 5 зерном засіяно ниву родючу
І під ярмом заревла-застогнала покірна худоба.
Третя доба – мідяна – за срібною хутко настала;
Люд войовничий, суворої вдачі, до зброї охочий,
Але ж іще не злочинний. Остання порода – залізна.
Тож як настала доба найгіршої тої породи,
Зразу ж з’явилася Кривда, минулися Чесність і Правда;
Хитрість, Брехня і Шдступство посіли їх місце спустіле;
Зрада прийшла і Насильство, жадоба на гроші і статки;
Виплив на море плавець, хоч на вітрі ще був безпорадний.
Сосни, що досі по горах шпилястих росли безтурботно,
Нині по хвилі незнаній помчали в світи кораблями.
Землю, що спільна була, як повітря, як сонячне сяйво,
Нині пройшов землемір, обніжки і межі поклавши.
Стали від неї тепер вимагати не тільки ужинків,
Але й скарбів, що від людського ока вона приховала.
В надра, в глибини підземні ідуть; від стігійської хвилі 6
Видобувають скарби, усякого лиха початок;
Вийшло залізо на світ і Золото, ще шкідливіше,
Вийшла на люди Війна, що живиться ними й лютує,
В хижих, кривавих руках брязкучу стискаючи зброю.
Люд животіє з грабунку, на зятя не звіриться тесть вже,
Гість на господаря також – і братня любов потьмарилась;
Жінка грозить чоловікові, той ворогує на жінку.
Мачухи зводять дітей смертельно-блідим аконітом;
Син нетерплячий про батькову смерть дізнається в ворожки.
Никне Побожність і Віра, і діва небесна Астрея 7
Землю, сплямовану кров’ю,- остання з богів – покидає.
1 – Юпітер – в римлян бог неба, цар богів, ототожнювався з грец. Зевсом. Священне дерево Юпітера – дуб.
2 – Зефір – бог західного вітру.
3 – Сатурн – один із найданіших римських богів; грецький Кронос.
4 – Тартар – інколи ототожнювався з Аїдом; найглибше і найпохмурніше місце в підземному царстві.
5 – Церера – богиня збіжжя у римлян; Церерине зерно – хлібне зерно.
6 – Хвилі Стіксу – ріки в підземному царстві.
7 – Астрея – в греків богиня Справедливості, що жила поміж щасливих людей золотого віку. Потім людська зіпсованість змусила Астрею лишити землю і вознестись на небо, де вона стала сузір’ям Діви.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)