Іван Вишенский – видатний полеміст української літератури
Серед письменників давньої української літератури найбільшим полемиком кінця XVI – початку XVII сторіччя був Іван Вишенский. На жаль, біографічних відомостей про цього письменника-полеміста дуже мало: лише те, що був він людиною освіченим, а в 30-35 років постригся в ченці, став ченцем аскетом, переселився в Грецію на Святу гору, на Афона
На Афонові И. Вишенский почав свою літературну діяльність як письменник полеміст, добутки якого будили в народі антикатолицький і антифеодальний настрої. Спадщина И. Вишенского – це шістнадцять відомих
З перших своїх літературних виступів И. Вишенский критикував суспільні звички й побут єпископів і магнатів – а це вже критика в цілому. Викриваючи сучасне йому суспільне зло, він виступав проти церковного, і соціального, і національного
“Послання до єпископів” И. Вишенского написане після Брестської влади
А духовні владики багатіють. Тому И. Вишенский висміяв і затаврував кріпаків у церковному одязі. Вишенский нагадує єпископам, ким і чим вони були й ким і чим вони стали, одержавши духовний сан, ставши на службу Римському й польському королеві
Уже, у своєму “Посланні до єпископів” письменник змалював широку сатиричну картину життя світських панів і духівництва Мовлення Посполитой кінця початку XVII сторіччя, рішуче виступав на захист людського достоїнства православного селянина. Сатира И. Вишенского спрямована проти хабарництва, духівництва, торгівлі церковними посадами, порушення основних заповідей. Письменник виступав проти зла й неправди тих далеких часів. Про життєвий шлях Івана Вишенского відомо дуже мало. Історики вважали, що він народився приблизно в 1550 році на Львівщині в містечку Судова. Невідомо, ким були його батьки, де і яке утворення одержав письменник, що впливало на нього так сильно, що він назавжди відмовився від життя на землі й добровільно наклав на себе важкий послух
Говорять, що Вишенский довгі роки жив пустельником на горі Афон, відмовився від спілкування з людьми, проводячи увесь час у молитвах і каятті
Звичайно, слабкий духом людин не витримав би такого життя. І іноді мені здається, що втеча Вишенского від миру – це вчинок людини, що не відчуває
Ні внутрішньої сили, ховається від проблем у віру, як у мушлю, звідки мир видніється лише настільки, наскільки захоче. Якщо не витикатися – то не чути людських голосів, стогону рідної землі, глузливого сміху ожирілих попів
И створити власний мир, повністю розчинитися в ньому й, спілкуючись із Богом, що ховається тільки в тобі, а тому й належить тільки тобі, комфортно й упевнено. Цей мир може бути безмежним, а може перетворитися в цятку – все залежить від власної уяви й бажання
Перетворившись на монаха-нелюдима, Вишенский все-таки іноді відчував і хотів висловити те, що довгі роки накопичувалося в душі й свідомості. Все передуманное виливалося в послання ченця, що відчував себе пророком Ісаєм, звертається до злиденними й грубим, які своїми нечестивими проханнями відволікання Добродії від спілкування з єдиним, хто достоен уваги – з Іваном з Вишні
У добутку “Тобі, що живе в землі, які зветься Польська, усякого стану й влади народу росіянинові…” – письменник звертається до усім, хто ходить по землі, з попередженням про “смертний хрест згубного покарання”, “всесвітній потоп”, що винищить всі й усіх: і жадібних панів, і беззаконних судних Аристотелей, і Платонов… Цей ряд можна продовжити безневинними дітьми й здатними каліками, людьми, які не моляться з ранку до вечора, а намагаються заробити на шмат хліба. Вишенский просить покарання на всю землю, такого, котре знищить всіх, адже вважається, що краще “…вас загубити й викорінити щоб не опоганювали більше її (землю) антихристовим безбожним невір’ям, нечистою й несправедливим життям, предпочитая краще порожньо стояти…”. Іван Вишенский добровільно відмовився від життя серед людей – і мав на це право. Але, сидячи в норі, він судить про світ, як про такому, що насичений тільки хитрістю, шахрайством, лиходійством, брехнею, несправедливістю, лінню, насильством. Мені здається, що Вишенскому не вистачило глибини мислення, тому що якби у світі панувало тільки зло, людство не вижило б. А живе вже 400 років після Вишні, і маю надію, буде жити ще довго.
Іван Вишенский став аскетом із власної волі, але, читаючи його добутку, мені іноді здається, що його всесвітній гнів на всіх людей, які радуються радостями життя, не від бажання бачити мир очищеним. Ненависть і роздратування от головні емоції людини, що відрікся від спокус, але так і не зміг перебороти в собі диявола. Тікаючи від рогатого, він тікав і від життя, і від самого себе сьогодення. Писати про відсутність серед людей любові, вона сам не відчув цього почуття; клянучи богопротивну гордість інших – він пишається навіть рідною землею й народом. “Я з народом заповітів не становив і відповідей не створював; і тому роду я не знаю”, – пише роздратований афонец після приїзду на Україну
Іван Вишенский відрікся від земного життя, але, якщо й справді є життя після смерті, те ця людина ні відмовою від земних благ, ні молитвами не вимолив собі Царства Небесного, ні гідної життя своїй Батьківщині, адже, проживши довге життя, воно не пізнав головного, чому вчить релігія й Бог – Любові
(2 votes, average: 3.50 out of 5)