Історія “виморочной сімейки” у романі М. Е. Салтикова-Щедрина “Добродії Головлеви”
Щедрін назвав роман Добродії Головлеви епізодами з життя однієї сім’ї. Кожна глава являє собою закінчене оповідання про яку-небудь сімейну подію. І в пресі вони з’являлися поступово, як самостійні нариси. Задум єдиного роману виник не відразу. Проте цей цілісний добуток, в основі якого оповідання про катастрофу сім’ї й загибелі всіх її членів. У кожній главі розповідається про смерті кого-небудь із представників головлевского роду, про умертвии, тому що, по суті справи, на наших очах відбуваються вбивства. Історія умертвий свідчить
Щедрін називає три характеристичні риси: ледарство, непридатність до якому б те не було справі й запій. Перші дві приводили за собою марнослів’я, тугомислие й пустоутробие, останній був як би обов’язковим висновком загального життєвого безладдя.
Глава Сімейна праця зав’язка всього роману тут ще помітний життя, живі страсті й прагнення, енергія.
Але
Його марнослів’я прикриває певну практичну мету позбавити брата Степана права на частку в спадщині. Все буття поміщицького гнізда протиприродно й безглуздо, з погляду справді людський інтересів, вороже творчої життя, творчому праці, моральності, щось похмур і згубне таїться в надрах цього порожнього життя. Докором головлевщини є Степан, чия драматична смерть завершує перший розділ роману. З молодих Головлевих він сама обдарована, вразлива й розумна людина, що одержала університетське утворення. Але хлопчик з дитячого років випробовував постійний утиск із боку матері, слил осоружним сином-блазнем, Степанк-бельбасом. У результаті з нього вийшла людина з рабським характером, здатний бути ким завгодно: пияком і навіть злочинцем. Тяжким було й студентство Степана. Відсутність трудового життя, добровільне блазенство в багатих студентів, а потім порожня департаментська служба в Петербурзі, відставка, розгул, нарешті, невдала спроба врятуватися в ополченцях фізично й морально потріпали його, зробили з нього людини, що живе відчуттям, що він, какчервяк, от-от подохнет з голоду. І перед ним залишилася єдина фатальна дорога в рідне, але осоружне Головлево, де його чекають повна самітність, розпач, запій, смерть. Із усього другого покоління сім’ї Степан виявився самим нестійким, самим неживучим.
У наступній главі По-родинному дія відбувається десять років через послу подій, описаних у першому розділі. Але як змінилися персонажі й відносини між ними! Владна глава сім’ї Орися Петрівна перетворилася в скромну й безправну нахлібницю в будинку молодшого сина Павла Володимировича в Дубровниках. Головлевским маєтком заволодів Иудушка. Він тепер стає майже головною фігурою оповідання. Як і в першому розділі, тут теж мова йде про смерті іншого представника молодих Головлевих Павла Володимировича.
Щедрін показує, що первісною причиною його передчасної смерті є рідне, але згубний маєток. Він не був осоружним сином, але його забули, на нього не звертали увагу, уважаючи дурнем. Павло полюбив життя особняком, в озлобленому відчуженні від людей; у нього не було ніяких схильностей, інтересів, він став живим уособленням людини, позбавленого яких би те не було вчинків. Потім марна формальна військова служба, відставка й самотнє життя в Дубровниках, ледарство, апатія до життя, до сімейних уз, навіть до власності, нарешті, якесь безглузде й фантастичне озлоблення зруйнували, обесчеловечили Павла, привели його до запою й фізичної смерті
Наступного глави роману також оповідають про духовний розпад особистості й сімейних зв’язків, про умертвениях. Поряд із цим у Сімейних підсумках автор береться роз’яснити нам, у чому відмінність його героя від розповсюдженого типу свідомих лицемірів: Иудушка просто людина, позбавлена всякого морального мірила й не знаючої іншої істини, крім тієї, котра значиться в азбучних прописах. Він був неосвічений без границь, сутяга, брехун, пустослов і в довершенні всього боявся чорта. Все це негативні якості, які аж ніяк не можуть дати міцного матеріалу для дійсного лицемірства
Свій погляд на Порфирія Головлева автор розкриває з великою виразністю: Иудушка не просто лицемір, скільки капосник, брехун і пустослов. Порфирія Владимирича характеризує повне моральне окостеніння от головний діагноз письменника-сатирика. У цьому одна з розгадок приобретательского запопадливості щедринского героя. Але в цьому й полягає по переконанню Салтикова-Щедрина, джерело страшної для людини і його близьких трагедій. Не випадкова в цій главі смерть сина Порфирія Головлева Володимира. Розказано тут про духовне й фізичне зів’янення Орисі Петрівни, про здичавіння самого Иудушки. У четвертому розділі Племяннушка вмирають Орися Петрівна й Петро, син Иудушки. У п’ятому розділі Недозволені сімейні радості немає фізичної смерті, але Иудушка вбиває материнські почуття в Евпраксеюшке. У кульмінаційній шостій главі Виморочний мова йде про духовну смерть Иудушки, а в сьомий наступає його фізична смерть (тут же говоритися про самогубство Любиньки, про передсмертну агонію Анниньки).
Джерелом всіх цих моральних каліцтв і смертей є Головлево, вороже життя паразитичне буття поміщицького стану. Воно обесчеловечивает людей, особливо короткочасної виявилося життя самого молодшого, третього покоління Головлевих. Показова доля сестер Любиньки й Анниньки. Вони вирвалися із проклятого рідного гнізда, мріючи про самостійне, чесне трудове життя, про служіння високому мистецтву. Але сестри, що сформувалися в осоружному головлевском гнізді й получившие оперетковому вихованні в інституті, не були підготовлені для суворої життєвої боротьби заради високих цілей. Огидне, цинічне провінційне середовище поглинуло й погубило їх.
Найбільш живучим серед Головлевих виявляється самий огидний, самий нелюдський з них Иудушка, набожний капосник, виразка що смердить, “кровопивушка. Щедрін не тільки пророкує смерть Порфирія. Письменник зовсім не хоче сказати, що Иудушка лише незначність, що буде легко усунуто поступальним розвитком вічно, що обновляється життя, що не терпить мертвотності. Щедрін бачить і силу Иудушек, джерела їхньої особливої живучості. Так, Головлев незначність, але цей пустоутробний людина гнітить, терзає й мучить, убиває, знедолює, руйнує. Саме він є прямою або непрямою причиною нескінченний умертвий у головлевском будинку.
Неодноразово письменник підкреслює у своєму романі, що безмірний деспотизм Орисі Петрівни й утробна, несуча смерть лицемірство Иудушки не одержували відсічі, знаходили сприятливий грунт для свого вільного торжества. Це й тримало Порфирія в житті. Сила його в спритності, у далекоглядній хитрості хижака. Як він, поміщик-кріпосник, спритно пристосовується до духу часу, до нових способів збагачення! Самий дикий поміщик старих часів зливається в ньому з кулаком-мироедом. І в цьому сила Иудушки. Нарешті, він має могутніх союзників в особі закону, релігії й пануючих звичаїв. На них Иудушка й дивиться як на своїх вірних слуг. Релігія для нього не внутрішнє переконання, а обряд, зручний для обману й приборкання. І закон для нього сила що приборкує, караюча, що служить тільки сильним і гнітить слабких. Сімейні відносини також лише формальність. У них немає ні щирого високого почуття, ні гарячої участі. Служать вони тому ж гнобленню й обдурю. Всі Иудушка поставив на потребу своєї порожньо-утробної натури, що смердить, на службу утиску, катівства, знищення. Він дійсно гірше всякого розбійника, хоча формально нікого не вбив, роблячи свої грабіжницькі справи по законі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)