Історія українського народу в творчості Івана Кочерги
Більшість драм Івана Кочерги – це Твори на історичну тему. Грунтовна обізнаність драматурга з історією України, вивчення архівних документів допомогли митцеві піти у глиб віків і відтворити княжі часи XI ст.
Свою драму “Ярослав Мудрий” І. Кочерга написав у 1944 році. коли Україна палала в огні другої світової війни. У дні тяжких випробувань своєю п’єсою автор проголосив гімн миру, спокою на землі, освітивши світлом свого таланту найважливіші віхи історії нашого народу. В образі Ярослава Мудрого І. Кочерга пока-зав нам ідеал воїна
Князь рішуче переслідує
Каменщик Журейко, незважаючи на небезпеку (князь поклявся його покарати), спішить попередити Ярослава про змову. Журейко представляє тих русичів, для яких державні інтереси були вищими, ніж власні, навіть коли йшлося про життя чи смерть.
Доля дітей князя Ярослава теж підпорядкована державним інтересам. І Анна, і Єлизавета мусять виходити заміж за королів сусідніх держав, щоб таким чином забезпечити мир і безпеку для рідної землі. Важко погодитися Анні, що “дове-деться їхати в Париж”, адже “там ні кравців, ні крамарів путящих, доми холодні, вулиці брудні”. Так само і Єлизавета не уявляє, як розлучиться з батьком, Києвом, книжками. З туги за Батьківщиною Єлизавета померла.
У драмі “Ярослав Мудрий” І. Кочерга пролив світло на історичний факт, пов’язаний із перебуванням варягів на Київській землі. Сюди вони були запро-шені, як мужні воїни для охорони кордонів Русі від нападів кочівників. Коли варяги почали себе поводити як завойовники, то Ярослав їх відправив із держави.
Самовідданість князеві розкрито в образах Микити, Журейка, Милуші. Князь Ярослав схилив голову перед тілом Микити, який “чесно вмер за Русь на полі брані”, а новгородцям пообіцяв “за службу вірну і добро” звільнити місто від данини і захистити їх “вольності святі”. На полі бою князь вирішує побудувати храм в ім’я Софії “щоб в віках вона стояла”.
Ідею твору визначив сам автор – “нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом, на користь Вітчизні…”.
Події XVI ст., поневолення Русі-України литовськими воєводами лягли в основу драматичного твору “Свіччине весілля”. Похмурим і темним містом зображений Київ 1506 року. Щоб відчули ремісники, трударі, що вони холопи темні, безправні і безсилі, литовські завойовники заборонили їм вечорами світити свічки. Перед киянами постало питання: жити в темноті чи при світлі? Коритись чи боротися? У боротьбі за право на світло розпочинається боротьба за волю: Головний герой твору Іван Свічка твердо вирішує: що б там не було, здобути киянам право на світло.
Отож київські ремісники усвідомлюють, шо шлях до волі пролягає через збройну боротьбу. Вогник свічі, яку несе Меланка, спалахує полум’ям повстання. Щоб визволити коханого, Меланка змушена була крізь вітер і бурю по крутих ярах і байраках Подолу пронести запалену свічку. Образ Меланки, як писав І. Кочерга, – це поетичний символ України, яка “з тьми віків та через стільки бур” пронесла незгасний живий вогник своєї волі та культури.
Драма “Свіччине весілля” дає можливість читачеві широко познайомитися із розвитком ремісництва Києва. Знайомство з ремісниками (зброярі, золотарі, кравці, кушнірі) наводить на думку, що наш волелюбний народ, який мав добре розвинену економіку відповідно до свого часу, ніколи не виношував мрій про поневолення інших. Коли ж зазіхали на його волю, не хилив смиренно голову, а ставав на боротьбу, бо “свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не запалила”.
У творах І. Кочерги Історія українського народу знайшла своє високе мистецьке відображення.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)