Історичних корінь югославської літератури
Історичних корінь дитячій літератури в тому розумінні, який ми зараз вкладаємо в це поняття, у югославських народів порівняно неглибокі: лише після другої світової війни й народно-визвольної війни 1941 -1945 років можна говорити про повнокровний і багатогранний розвиток дитячої літератури Югославії. Народно-визвольна Війна проти фашизму, що з’явилася найглибшим потрясінням в історії країни, що коштувала багатьох жертв, розбудила до життя величезні творчі сили народів Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії. Революційні перетворення
У дитячій літературі республік Сербії, Хорватії, Словенії з’являються нові імена, нові книги письменників, чий творчий шлях і життєвий досвід були нерозривно пов’язані з революцією і її тематикою. Бурхливий розвиток одержали літератури соціалістичних республік Чорногорії, Македонії, Боснії й Герцеговини, автономних країв Косова й Воєводіни, де дитяча Література поступово також зайняла одне із провідних місць. Багато книг югославських письменників мільйонними тиражами були видані
Положення поступово змінилося в кращу сторону, починаючи із другої половини 60-х і особливо з початку 70-х років, коли з’явився ряд серйозних досліджень, підручників, довідників, написаних і підготовлених відомими літературознавцями, письменниками, педагогами. Зроблено було також, мабуть, саме головне: спільними зусиллями почата спроба, у цілому, здається, удала, осмислити особливості дитячої літератури в кожній з національних республік країни з урахуванням специфіки їхнього розвитку й історичних доль
Як відомо, соціалістична федерація югославських народів поєднує нині шість національних республік і дві автономні області, кожна з яких має особу, цілком сформованою культурою й традиціями. Тому основною особливістю сучасної літератури Югославії в цілому й дитячій зокрема можна вважати її многоязикие. Цілком і повністю зберігаючи свій національний характер, культури югославських народів у той же час тісно взаємозалежні й певним, неповторним образом переплітаються між собою. Близькість цих культур, їх, так сказати, полифоничность, лише підкреслюють своєрідність і індивідуальні особливості
Вивченню й пропаганді дитячої літератури в 70-і роки сприяло й створення окремих кафедр в університетах і педагогічних академіях (однієї з перших стала кафедра дитячої літератури на філологічному факультеті Бєлградського університету на чолі із проф. С. Ж. Марковичем), а також документальних центрів по дитячій літературі, де збираються, класифікуються й вивчаються всі матеріали, пов’язані з розвитком цієї області літератури не тільки в Югославії, але й за рубежем
Для сучасної дитячій літератури Югославії характерна ідеологічна спільність, вірність принципам соціалізму, боротьба за здійснення цих принципів на практиці, яскраво виражена революційна наступність. Без усякого перебільшення дитяча література Югославії є носієм ідей революції, ідей справжнього братерства між народами, ідей інтернаціоналізму. Протягом багатьох століть важкої й складної історії югославських народів єдиним, якщо так можна сказати, дитячим читанням або, точніше, навіть не читанням, а усним джерелом пізнання навколишнього світу, єдиним засобом эстетического й ідеологічного виховання залишався югославянский фольклор з його оригінальною епічною поезією, найбагатшими казками, незлічимими загадками, приказками, лічилками, жартами й примовками, з його неповторним мелосом
“Усне оповідання століттями й десятиліттями було дуже жваво й присутнє в наших будинках, воно робило якусь посередницьку дію з кожним новим поколінням, між батьками й дітьми, воно вплинуло на нашу свідомість, на нашу уяву, на нашу буденну здатність спостереження й зображення побаченого, пережитого й оставшегося в пам’яті. Ця сила оповідання облагороджена епічною народною піснею, її образністю, її відчуттям добра й зла, віри й боротьби,^надії й упертості. І все це становило повсякденне життя людей…” – писав один з піонерів вивчення дитячої літератури Югославії X. Тахмишчич.
З малого років дитина звикав до розміряного, стриманому “десерцу” – п’ятистопного неримованого вірша, традиції виконання якого під особливого роду гусли дбайливо культивувалися в багатьох районах країни. (Перші згадування про героїчний, “юнацких” піснях ставляться до XII-XIII вв., хоча, очевидно, традиція їхнього виконання значно старше.) Покритий нев’янучою славою богатир Королевич Марко з його чарівним конем Шарацем, герой Косовской битви Милош Обилич, що вбив султана Мурата й загиблий за батьківщину, справедливі й великодушні “розбійники”-хайдуки рано входили в духовний мир дитини, сприяючи формуванню життєвого ідеалу. На прикладах із сербського епосу дитина вчилася нехтувати боягузтво, віроломство, користолюбство, озлобленість, щиросердечну млявість і вузькість думки й почитати шляхетність подвигу й велич безкорисливої любові до ближнього, готовність до самопожертви в ім’я батьківщини. Хорвати оспівували в епічних піснях подвиги бана Зрин-ского й бана Деренчйна, македонці славили легендарного Кузмана Капидана, храбрейших Ильо-воеводу, Страхила – страшного хайдутина. Вікові прагнення словенського народу знайшли своє вираження в баладах про короля Магьяше. Народ складав пісні про “мудрих государів” Неманичах, про вождів народних повстань Матии Губаце, Карагеоргии, Році Делчеве, про звільнення Сербії й боротьбі босняків і герцеговинцев, про кровопролитні бої чорногорців за свою волю
(1 votes, average: 5.00 out of 5)