ІСТОРИЧНІ ПОГЛЯДИ ТОЛСТОГО
ІСТОРИЧНІ ПОГЛЯДИ ТОЛСТОГО В романі ” Війна й мир” Л. Н. Толстой з’являється перед читачем не тільки як самобутній геніальний письменник, стиліст і художник. Важливе місце в сюжеті займають його оригінальні історичні погляди й ідеї. Письменник, що у Росії завжди більше, ніж письменник, створює власну філософію історії: цільну систему поглядів на шляхи, причини й мети суспільного розвитку. Викладу їхній присвячені сотні сторінок книги. Більше того, друга частина епілогу, що завершує роман, являє собою історико-філософський трактат, світоглядний
“Війна й мир” не просто роман історичний, але також роман про Історію. Вона діє, і її дії мають безпосередній вплив на долі всіх без винятку героїв. Вона не тло або атрибут сюжету. Історія те головне, що визначає плавність або стрімкість його руху. Згадаємо заключну фразу роману: “…
У цей час… необхідно відмовитися від усвідомиться свободы, що, і визнати залежність, що відчувається не нами,”, і тут Толстой ставить крапку. Образ широкої, повноводної, могутньої ріки от що виникає в мовчанні й порожнечі. Ця ріка бере
Толстой відмовляє всякій особистості у волі. Усяке існування є існування по необхідності. Усяка історична подія є результат несвідомого, “ройового” дії природних історичних сил. Людині відмовлено в ролі суб’єкта суспільного руху. “Предмет історії є життя народів і людства”, пише Толстой, відводячи їй, історії, місце діючого суб’єкта й персонажа. Її закони об’єктивні й незалежні від волі й учинків людей
Толстой уважає: “Якщо існує один вільний учинок людини, то не існує жодного історичного закону й ніякого подання про історичні події”. Особистість може мало. Мудрість Кутузова, як і мудрість Платона Каратаева, складається в несвідомій покірності манливої їхньої життєвої стихії. Історія, на думку письменника, діє у світі як природна природна сила
Її закони, подібно законам фізичним або хімічним, сущест-вуют незалежно від бажань, воль і свідомості тисяч і миллио-новий людей. Саме тому, уважає Толстой, неможливо пояснити що-небудь історії, виходячи із цих бажань і воль. Усякий суспільний катаклізм, усяка історична подія є результат дії безособового недуховного персонажа, чимсь, втім, що нагадує щедринское “Воно” з “Історії одного міста”. От як Толстой оцінює роль особистості в історії: “Історична особистість суть ярлик, що історія вішає на те або інша подія”. І логіка цих міркувань така, що в остаточному підсумку з історії зникає не тільки поняття волі волі, але й Бог у якості морального її початку
На сторінках роману вона виступає як абсолютна, безособова, байдужа сила, що змелює в порошок людські життя. Усяка особиста активність не результативна й драматична. Немов у древнім прислів’ї про долю, що тягне покірних, а непокірливих тягне, вона розпоряджається людським миром. От що відбувається з людиною, на думку письменника: “Людина свідомо живе для себе, але є несвідомим знаряддям для досягнення історичних загальнолюдських цілей”.
Тому в історії неминучий фаталізм при поясненні “нелогічних”, “нерозумних” явищ. Чим більше ми, на думку Толстого, намагаємося розумно пояснити ці явища в історії, тим вони стають для нас нерозумніше й незрозуміліше. Людина повинен пізнати закони історичного розвитку, але в силу немічності розуму й невірного, а точніше, по думці письменника, ненаукового підходу до історії усвідомлення цих законів ще не прийшло, але обов’язково повинне прийти. У цьому складається своєрідний філософський і історичний оптимізм письменника. Для цього необхідно змінити точку зору, “відмовитися від свідомості нерухомості в просторі й визнати рух, що не відчувається нами,”, від-здаватися від концепції вільно діючої в історії особистості, не довідавшись абсолютну й тверду необхідність історичних закономірностей
(1 votes, average: 5.00 out of 5)