Історичні персонажі в романі “Маруся Чурай” Ліни Костенко
Роман у віршах ” Маруся Чурай ” – твір панорамно-масштабний. З величезної кількості подій кипучого політичного і культурного життя України XVII століття Ліна Костенко вихопила один маленький острівець – драму окремої особистості, а висвітлила трагедію цілого народу, показала болі сучасника і страх перед майбутнім. Головний образ роману – Вітчизна. Рідна земля з її трагічною долею стоїть за спинами героїв. Недарма ж Історія України переплетена з сюжетною лінією життя Марусі. Весь твір перейнятий почуттям любові до рідної землі,
Вогненна зірка в небі пролітала,
Сичі кричали, вісники біди.
На сто думок замислена Полтава
Вербові гриви хилить до води.
Болить за Вітчизну палке серце Івана Іскри, що мчить до гетьмана зі звісткою про небезпеку, навислою над піснею рідного краю – над Марусею
Тим паче зараз, як така розруха.
Тим паче зараз, при такій війні, –
Що помагає не вгашати духа,
Як не співцями створені пісні?
А надто тоді, коли “про наші битви – на папері голо”, коли без історичної пам’яті про боротьбу і подвиги предків никне і всихає, як дерево без кореня, любов до Вітчизни.
Віддаючи належне козацтву, Ліна Костенко не обминає і чорних сторінок історії України: пересторогою для нащадків звучать у романі згадки про Байду Вишневецького, Наливайка, Павлюка, Чурая, що стали жертвами зради співвітчизників, які бездумно запрягали своїх онуків у ярмо неволі.
Образ Вітчизни у романі сприймається дуже емоціонально. Ми не лишаємось байдужими ні до долі героїв, ні до руїн, спричинених війнами, ні до горя окремих людей, які стали жертвами завойовників; виникає потреба допомогти рідній землі відродитися у красі і славі, а народові стати гідним і рівноправним серед інших народів.
Зображеним у романі історичним героям Ліна Костенко дає таку ж оцінку, як і народ у своїх піснях і думах, адже сам народ є і творцем історії, і безстороннім її суддею. Поетеса зберігає історіографічну точність, за винятком окремих деталей, що не суперечать ні достовірності подій, ні правді широкомасштабних узагальнень, які вона робить.
Мудрим і гуманним малює Ліна Костенко полтавського полковника Мартина Пушкаря. Пушкар упродовж десятка років займав посаду полковника, що вже само говорить про його авторитет, абиякого ватажка Козаки довго не потерпіли б.
Пушкар у романі більше людина і воїн,, аніж дипломат, у чому відверто зізнається й сам:
Воно, скажу вам легше, як на мене
Діла у битвах шаблею рішать.
З великою повагою в романі кілька разів згадується ім’я Якова Остряниці, “першого гетьмана після Павлюка”. Згадки фіксують лише народну Любов до ватажка нереєстрових козаків Запоріжжя, що знайшов у собі мужність і мудрість підняти зброю на реєстровців і виступити потім з тими, що перейшли на його бік проти Польщі.
Як символ продажності і зради, не прощеної у віках потомками, змальовано Ярему Вишневецького, якому “кожна тут осичинка над шляхом… про Юду листям шелестить”, як розповідає Марусі, що йде на прощу до Лаври, старий дяк.
На історичних прикладах ми вчимося мужності, мудрості, любові до Вітчизни, правди, до свого народу; вчимося не допускати зради і несправедливості, хай і мимохіть. І саме цьому вчать нас історичні образи роману ” Маруся Чурай”.
Про Марусю Чурай, дівчину з легенди, створено перекази, написано нариси, художні Твори. До цієї історичної постаті зверталися М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський та інші. Але про цю постать історія не залишила жодного свідчення. Інша річ – Легенда. Вона приписує Марусі авторство таких пісень, як: “За світ встали козаченьки”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” та інші. За легендою, була працьовитою, доброю, мала чудовий голос. Особливе місце в легенді відводиться її стосункам з Грицьком Бобренком – вродливим козаком, який зрадив своє Кохання, заручившись з багатою. Маруся, щоб помститися, отруює хлопця настоєм із зілля. Відбувся суд, але дівчину не стратили, а помилували.
Ця легенда і стала сюжетною схемою роману Ліни Костенко. Дія роману відбувається на тлі України XVII століття. Але використовуючи відомий сюжет, поетеса по-новому осмислює його.
Для Ліни Костенко Маруся Чурай – не просто красива дівчина з природним бажанням кохати, бути щасливою у сімейному житті. Вона – натура творча, а тому особлива, з ніжною, вразливою душею, яка вбирає в себе радощі і болі людей, як свої. Починається роман сценою суду, в якій виявляється ставлення інших героїв до дівчини. Для одних вона – гордість, душа народу. Для інших – вбивця. Сама ж Маруся, болісно переживаючи драму зрадженого кохання, мовчить. Не каже, що Гриць сам випив зілля, яке вона приготувала для себе. її прозріння ще більше підсилює душевні муки: “Нерівня душ – це гірше, ніж майна!” Бо, справді, за своєю вдачею Гриць непостійний і лицемірний, непевний у поглядах і почуттях. Маруся не боїться страти, бо давно вже приготувалася вмерти (“те прокляте зілля він випив сам. Воно було моє”). І найстрашніший для неї суд власного сумління: тому і йде на прощу до Лаври, тому і не співає більше пісень. Маруся розуміє, що особисте горе ніщо в порівнянні з всенародною трагедією: “Комусь на світі гірше, як тобі”.
Так під пером Ліни Костенко трансформується відомий сюжет згідно з авторським задумом, а життєва правда органічно поєднується з художньою.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)