Історична тематика у творчості Гоголя

Зацікавлення Гоголя історичною тематикою (з життя епохи європейського Середньовіччя автор мав уже незакінчену драму “Альфред”) у повісті “Тарас Бульба” (1835) – це вже не міфологізація минулого, що було пріоритетним явищем не тільки у фольклорних творах, але переважно й в літературі доби романтизму. Власне історизм “Тараса Бульби” лише у героїкопафосному відтворенні минулого, у сприйнятті того романтизму, який не міфологізовував трагічне минуле, не протиставляв правду художню правді історичній, наближаючись до реалістичного

осмислення дійсності: міф як естетична категорія поступався типізації – як образів, так і обставин.

Головний персонаж повісті Тарас Бульба (ця постать втілює у собі кращі риси безкомпромісних народних ватажків національновизвольних змагань першої половини XVІІ ст. – Тараса Трясила, Остряниці, Павлюка тощо) – не просто національний герой, а представник народного буття у відповідну епоху з визначеною соціальнополітичною і духовною орієнтацією. Історична повість Гоголя, незважаючи на стислу сконденсованість подій, чітку визначеність магістральної сюжетної лінії, епопейний твір, передусім за масштабністю

художнього осмислення людських доль чи конкретної особистості на тлі зіткнення індивідуального і загальнонародного, ідейносвітоглядних і духовноетичних конфліктів у виборі віри і суспільноморальних засад.

Сама проблема почуття та обов’язку неоднозначна у вирішенні з точки зору різних моральних і громадянських імперативів протягом багатьох епох (вона у фольклорі, філософських, релігійних трактатах, у творчості світових класиків: В. Гюго, М. Лєрмонтова, Т. Шевченка, М. Старицького, Ф. Достоєвського, літературі революційної і постреволюційної доби – Ю. Яновський, Б. Лавреньов, М. Куліш, І. Дніпровський тощо), у “Тарасі Бульбі” Гоголя вирішується однозначно і безкомпромісно: світ, де панує дух лукавого, світ унії і відступництва від пракоренів віри несе духовноморальне спустошення і руйнацію руським людям (“русский” у письменника – це власне руський, котре асоціюється у свідомості автора, персонажів, читачів зі словом “православний”: ключова причина національновизвольних змагань – це оборона віри і соціальної справедливості), і тому зрадництво навіть в ім’я найвищих проявів людських почуттів має каратись. Караюча десниця батька щодо синавідступника у “Тарасі Бульбі” – це усвідомлення караючої десниці Божого Суду над потоптанням віри і найвищої правди в ім’я егоцентризму, себелюбства, корисливих інтересів.

Уся церемонія прийому на Січ зводилась насамперед до приналежності до віри, до усвідомленого захи сту православної віри як духовної опори, без якої н”; можливе існування нації (сьогоднішній безідейній і безідеологічній демократії, замішаній насправді на чужих, псевдодуховних концепціях, варто про це було б знати), народу, сім’ї.

“- Здравствуй! Что, вохриставеруешь? – Верую! – отвечал приходивший. – И в Троицу святую веруешь? – Верую! – И в церковь ходишь? Хожу! – А ну пєрекрестись! Пришедший крестился. – Ну, хорошо, – отвечал кошевой. – ступай же в который сам знаешь курень.

Зтим оканчивалась вся церемония. И вся Сечь молилась в одной церкви и готова была защищать ее до последней капли крови…”

Характерно, що поняття “руський” і “православний” у Гоголя є тотожними (слово “українець” не вживалось навіть пізніше у творчості ТШевченка), а козацька Україна асоціювалась з краєм, що був оплотом віри і свободи, самі ж запорожці ніде і ні в якому разі не протистоять Московській Русі – вони борються з ляхами, турками, татарами як споконвічними поневолювачами (сьогоднішнє намагання вносити корективи в історію, власне гвалтувати її, спрацьовує не просто проти класиків – Гоголя чи Шевченка, – а проти самого народу як головного носія історичної пам’яті).

Само ж православ’я, за Гоголем, є вірою, яка згуртовує і солідаризує, є свого роду альтернативою індивідуалізму, користолюбству, егоцентризму і тим самим протистоїть чужим (передусім західним) руській душі цінностям.

Слова полковника Тараса про братерство і солідаризм запорозького воїнства (“Хочется мне вам сказать, панове, что такое єсть наше товарищество… Бывали и в других землях товарищи, но таких, как в Русской земле, не было таких товарищей…”) виражають не тільки гордість за ті споконвічні моральні засади, на яких тримаються любов, родина, рід, Вітчизна, але й біль за майбутнє, оскільки людності християнській прививаються чужорідні цінності, поклоніння мамоні, користолюбство, розпуста, що у першу чергу сприятиме поневоленню людських душ і батьківщини загалом: “Знаю, подло завелось тепер на земле нашей; думают только, чтобы при них были хлебние стоги, скирды да конние табуни их, да были бы цели в погребах запечатанние меды их.

Перенимают черт знает какие бусурманские обычаи; гнушаются язиком своим; свой с своим не хочет говорить; свой своего продает, как продают бездушную тварь на торговом рынке. Милость чужого короля, да и не короля, а паскудная милость польского магната, который желтым чеботом своим бьет их в морду, дороже для них всякого братства…”

Як бачимо, авторські роздуми, вкладені в уста козацького звитяжця Тараса (захисника сакральних цінностей), спрямовані не тільки до сучасників, зациклених на сумнівних земних принадах, на схилянні перед чужими “милостями” (пізніше Т. Г. Шевченко геніально розвінчуватиме за запобігання перед чужинецькими спокусами своїх “земляків’Чнтелігентів у безсмертному “Посланії…”), а й до прийдешніх поколінь: сьогоднішня, посвоєму трагічна доба інформаційної війни – незаперечне тому підтвердження.

Хочеться зазначити, що саме ті сакральні цінності, які проголошував гоголівський Тарас Бульба, рятували народ наш і в кривавому двадцятому столітті, зокрема і в роки другої світової війни, оскільки всупереч нав’язаній марксистами чужій ідеології народ основні постулати комунізму ототожнював із національнохристиянськими засадами. Слушно зазначають анонімні автори відомої сучасної книгибестселера “Проект Россия”, що комунізм виконав роль православ’я без Бога, як, скажімо, сьогоднішній капіталізм є протестантизмом без Бога (в основі протестантських теорій везіння у збагаченні вважається богообраністю).

Слова полковника Тараса про те, що “нет уз святее товарищества”, визначають солідаризм і духовні засади руського народу – власне те, на чому міг триматися державницький моноліт колись могутньої Русі (“…в какой чести была земля наша: и грекам дала знать себя, и с Царьграда брала червонцы, и города брала пышНЫЄ, и храмы, и князья. Князья русского рода, свой князья, а не католические недоверки”), а потім роздрібненої і плюндрованої чужоземними експансіями (“Все взяли бусурмани, все пропало”).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Історична тематика у творчості Гоголя

Categories: Шкільні твори

Links