Історична романістика П. Загребельного як історія людської душі
Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Шевченка Павло Загребельний є неперевершеним романістом. Його твори різні за тематикою, він пише як про давнє життя наших предків, так і про теперішні проблеми буття. Вони здобули всесвітню славу, викликали великий інтерес, захопили багатомільйонного читача. Особливої популярності набула історична проза романіста. Неперевершеними за своїм змістом, багатоплановістю, образністю є твори “Диво”, “Смерть у Києві”, “Роксолана”, “Євпраксія”, “Первоміст”.
Декілька творів присвячено
Роман “Диво” розкриває діяння Ярослава Мудрого, створення Софії Київської. У творі “Смерть у Києві” постає інший герой – Юрій Долгорукий, який служить державі, бореться за єдність нашої землі. Він розсудливий і доброчинний, хоча не завжди об’єктивний у діях. Долгорукий прагне жити в мирі з половцями: “Не проливши кров іду, бо міг би пролити її ще взимку, зустріти Ізяслава на Волзі, відрізати
Третій роман “Первоміст” подає нам ідею єдності Русі, але дія відбувається не в Києві, а за містом, де збудований перший дерев’яний міст – це символ талановитого народу-будівника: “А Первоміст, хоч і спалився в той віддалений і тяжкий день, але не міг зникнути в нашій пам’яті. Він став набутком часу, він увійшов у час, який не зникає, не має кінця… Отож, навіть спалений, Первоміст не міг вважатися знищенням остаточно, він існував і далі серед сотен і тисяч мостів майбутніх, які мали бути спалені, зруйновані, понищені, а чи й уцілілі, але володів перевагою над ними, бо ж був Перший!”
Четвертою книгою із серії про Київську Русь є “Євпраксія”, в якій розповідається про внучку Ярослава Мудрого. Це жінка з багатостраждальною долею, бо, ставши дружиною німецького імператора, вона терпіла приниження і страждання далеко від рідної землі. Тому, як пише сам П. Загребельний, “Диво” – це доля державної ідеї, “Первоміст” – доля народної споруди, “Євпраксія” – роман про долю людини.
Така ж доля людська, що простежується на прикладі жінки, змальована в історичному романі “Роксолана”. Українській дівчині Насті Лісовській судилося стати султаншею. Вона протягом сорока років своїм розумом і діяннями “потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу”.
Як бачимо автор здійснює неперевершені художні дослідження народних доль.