Індійські мови

Індійські мови сім’ї на-дене, що поєднує мови тлинкит і хайда на Алясці й атапаскские мови, згадані вище, а також вакашские мови, розповсюджені на острові Ванкувер і сусідня ділянка Тихоокеанського узбережжя Канади, давно привертали увагу лінгвістів. А звичаї й культура народів, що говорять на цих мовах, не менш ретельно вивчалися етнографами. Адже саме серед цих жителів Нового Світла, що займають крайній північно-західний кут Америки й північ Тихоокеанського узбережжя Америки, учені намагаються відшукати древні зв’язки з народами й

мовами Старого Світла

На думку Свадеша, сім’я на-дене, вакашские й Мова племені кутене, що живе нині в глибині Скелястих гір, у верхів’ях ріки Колумбія, зв’язані древнім спорідненням з мовами сверхсемьи макрохока, а та, у свою чергу, з іншими мовами Америки (точніше, з іншими чотирма сверхсемьями Нового Світла). Але ще ближче вони коштують до численних мов Старого Світла. І тому їх, на думку Свадеша, варто включити в іншу сверхсемью, що поєднує мови Америки, Азії, Європи, Австралії, Океанії, який можна умовно дати назва “трансконтинентальної”.

У цю сверхсемью Свадеш включив майже всі борейскке

мови, за винятком індоєвропейських і семитохамитских. Крім того, у неї ввійшли кавказькі мови й палеоевразий-ские “острівці” (баски, кети, буриши), мови нівхів і айнов, а також китайсько-тибетська й австрическая сім’ї. У мовах останньої Свадеш знаходить зв’язки з австралійськими й папуаськими, які він поєднує в одну макро-австралийскую сверхсемью. Через дравидийские й картвельські мови наводиться й інший міст, в Африку: вони зв’язуються із семитохамитскими, а ті – із двома більшими сім’ями зинджских мов. Від них, у свою чергу, міст перекинуть до палеоафриканским мов бушменів і готтентотів. Через мову басків і уральські трансконтинентальна сверхсемья зв’язується синдоевропейской.

Таким чином, може здатися, що Свадеш знайшов ключ до таємниць єдиного походження всіх мов миру. Ключ цей, як це виглядає на перший погляд, лежить у методі “ланцюжків”.

На жаль, це не так. У дійсності секрет “ланцюжків” Моріса Свадеша досить простий. Як знайти, наприклад, ланцюжок, що зв’язує монгольські й тунгусо-маньчжурські мови з китайським? Дуже просто – через корейців і японців. Свадеш не цікавився детальним дослідженням етимології (походження) окремих слів, які він використав для порівняння. Тому, міркуючи про родинні зв’язки корейської мови (або японської мови), він брав як споконвічні слова (у корейського і японському – це слова алтайського, тобто ностратического походження), так і слова, що проникнули з китайського. У своїй статті “Лінгвістичні зв’язки Америки і Євразії” він бере, наприклад, корейське слово цим – “серце” і японське синдзо – “серце”. Обоє ці слова походять із древнекитайского цим (“серце”). Він уважає, що в корейському, японському є слова, загальні з тунгусо-маньчжурськими й монгольськими мовами, а виходить, корейський і японський родинні монгольським і тунгусо-маньчжурським (це вірно). А з іншого боку, є в корейському і японському слова, загальні з китайським, а отже, корейці і японці нібито родинні по мові китайцям (а от це-те й невірно). Далі з неправильної посилки треба, за законами логіки, неправильний висновок. Якщо мова А родинна мова Б, а мова Б родинна мові В, то мови А и В теж родинні. Виходить, начебто монгольський і тунгусо-маньчжурський родинні китайському

Можна запропонувати й інші, відмінні від “ланцюжків Свадеша”, варіанти об’єднання всіх мов планети в трохи сверхсемей і навіть в одну сверхсверхсемью. Але всі вони несерйозні, якими б захоплюючими не здавалися

Коли ми заглиблюємося в праісторію, треба оперувати із прамовами сімей, а не просто з окремими сучасними мовами, порівнювати найдавніші форми однієї мови з подібними ж коріннями іншого. Щодо цього ностратическая гіпотеза виграє в порівнянні з іншими гіпотезами “макроспоріднення” мов. Пошуки тривають

Для всіх лінгвістів миру безсумнівне існування індоєвропейської, уральської, тюркської, монгольської, тунгусо-маньчжурської, дравидийской, чукото-камчатской, картвельської, семитохамитской (афразийской) сімей. Ностратическая гіпотеза приводить вагомі докази на користь того, що всі ці сім’ї сходять до загального джерела ( щосуществовали в часи кінця палеоліту й початку среднекаменного століття, мезоліту, тобто 11-13 тисяч років тому). “Ностратическими”, відповідно до цієї гіпотези, є і юкагирський, эламский, корейські, японські мови, які не входять до складу якої-небудь сім’ї мов. Можливо, такими ж мовами є хурритский, урартский і эскимосо-алеутские мови, але їхня приналежність до ностратической макросім’ї коштує під більшим знаком питання

Не дуже давно Отто Садовский, лінгвіст із Лос-Анджелеса, і молодий естонський мовознавець Тийт Вийтсо зробили спробу зв’язати з борейской сверхсемьей мов так звані калифорнийско-пенутианские мови індіанців на Заході США. Спроба Моріса Свадеша перекинути міст між мовами Старого й Нового Світла опиралася,, головним чином, на риси подібності між мовами сім’ї на-дене (тлинкит, хайда, атапасские) з китайсько-тибетськими й між вакашскими мовами в Америці й з тими мовами Старого Світла, які називають ностратическими, або борейскими. І, бути може, у майбутньому виявиться, що океан борейских мов не тільки залив простору Євразії й Північної половини Африки, але й проникнув у Нове Світло

На величезному просторі Євразії, нині зайнятому носіями ностратических мов, є багато ізольованих мов, древніх і сучасних, споріднення між якими не доведено, незважаючи на безліч гіпотез. Це мова басків у Піренеях; вимерлі “іберійські” мови Іспанії й Португалії; аквитанский і Лигурийский на Средиземноморском узбережжя Італії й Франції; пиктский у Шотландії; минойский на Криті; хаттский у Малій Азії. На Кавказі ми знаходимо живі мови: абхазо-адигские й нахско-дагестанские; у горах Гіндукушу – мова бурушаски; у Двуречье – давним-давно зникла мова шумерів; у низов’ях Єнісею – кетский мова (останній залишок колишніх “енисейских” мов, розповсюджених колись на великій території. Чи зв’язані між собою всі або деякі з перерахованих мов, ми не знаємося

Можливо, особливу сверхсемью – австрическую (подібну ностратической) утворять австронезийские, тайські й австроазиатские мови. Крім них, на території Східної й Центральної Азії широко поширена китайсько-тибетська сім’я мов. В Австралії аборигени говорять мовами однієї великої сім’ї. Споріднення численних мов Нової Гвінеї між собою не доведено. Невідомо, чи родинні вони “неавстронезийским” мовам Індонезії й Меланезії, а також зниклому тасманийскому й андаманським мовам. Мови тропічної Африки розділяються, згідно Гринбергу, на три сверхсемьи: нило-сахарскую, конго-кордофанскую й палеоафриканскую.

Нарешті, повною загадкою є мови індіанців Америки. Ми розповідали про класифікації, запропонованої Морісом Свадешем. Однак виявилося, що в ній є чимало неточностей і навіть прямих помилок. Останні дослідження американських учених змушують переглянути схему Свадеша. Серед найважливіших язикових сімей і макросімей (або сверхсемей), виділюваних у роботах таких відомих учених, як Дж. Гринберг, Лонгейкр, Кребер, можна назвати сім’ю на-дене (атапасские й інші мови), сім’ю алгонкино-ритванскую, хока-сиу, юто-ацтекську, отомангскую, пенутианскую. Ці мови поширені в Північній і Центральній Америці. У Південній Америці виділяють андо-экваториальную сверхсемью (куди входять мови кечуа, гуарани, аймара й багато хто інші), же-панокарибскую, чибчанскую сверхсемью й ряд інших. Однак і ця класифікація не остаточна

Зовсім невідомо й донині, як і яким образом співвідносяться мови індіанців Америки з мовами Старого Світла. Хоча спроб показати їхнє споріднення багато (адже Нове Світло, поза всяким сумнівом, заселявся з Азії!), всі вони поки малопереконливі. Дуже мало фактів поки що й на користь гіпотез, що припускають зв’язок деяких мов Америки з ностратической, або борейской, сверхсемьей.

И зовсім мало доказів мають гіпотези (а їх було висунуто чимало!), що намагаються відновити якась прамова всього людства, заглянути в ті далекі часи, коли мови людей тільки починали складатися. Наша сьогоднішня “археологія” мови дозволяє проникати лише дуже недалеко в глибини праісторії – на 10-13 тисяч років. Але адже це дуже короткий відрізок часу в порівнянні з тим, скільки існує рід людської. І в міру того як ми заглиблюємося в праісторію, гіпотези стають усе більше й більше спірними, бездоказовими