Ідея служіння художника народу у творчості Лесі Українки
Леся Українка “Спочатку було Слово, а Слово те в Бога було, і Бог було Слово”, – так наставляє нас книга книг – Біблія. А наш національний геній і пророк Тарас Шевченко, продовжуючи цю геніальну думку, затверджує: Ну що б, здавалося, слова… Слова й голос – більше нічого. А серце б’ється – оживає, Як їх почує! Знати, від бога й голос те й те слова Йдуть границь люди! Роздуму про ролі слова в житті суспільства, про призначення художника присутні й у Творчості геніальної української поетеси, гідної дочки свого народу – Лесі Українки
У
На особі в поета Не цвіла виродка придатна, Хоча не був він теж поганий, От собі – людина божий!
Адже це був звичайний на вид людин, так ще й фізично хворий. Цим поетеса підкреслює, що краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. За незвичайну здатність – створювати вірші, у яких можна знайти й розвага, і раду, співака дуже любили люди, особливо молодь. Замолоду він прославляв красу природи, красу вільної
… чи блакитна кров поллється, Як пробити панові груди?
Отже, служіння літератури поневоленому народу Леся Українка розуміла як участь у революційній боротьбі. На той час вона своїм життям, своєю невтомною роботою показала, яким повинен бути народний художник. Тому в образі героя “Давньої казки” ми пізнаємо риси характеру самої Лесі Українки. Його шлях до народного поета – це шлях самої письменниці. Він зрозумів, що в суспільстві боротьба йде протягом віків, ще відтоді, як існують бедние й богатие.
И лише тоді, коли ця боротьба скінчиться, Це скінчиться давня казка, а настане правда нова
Зброєю в одержанні правди для поета є слово. Леся Українка в поезії “На вічну пам’ять листочку, спаленому приятельською рукою в невпевнені часи” створює образ палкої пісні. Породжена любов’ю й ненавистю пісня вибухає в серце поетеси пожежею, виривається до людей, запалює в них вогонь найкращих почуттів. Вона досить палка, своїм вогнем вічно буде гріти людські серця. Продовжує цю ідею стих “Слово, чому ти не тверда сталь”. Письменниці прагне до слова, що повинне піднімати народ до боротьби, “знімати ворожого голови із плечей”. Поетеси запевняє, що ніколи не добувала фальшивих нот, для битви з ворогом гартувала слово кров’ю власного серця. І воно, искреннее, вистраждане всім життям, стає міцним зброєю
Образ поета, що розриває завіса самотності й ворожого оточення, іде важкими й складними дорогами від перемоги до перемоги, пробиваючись до народу й віддаючи свій талант, своє життя в ім’я його світлого майбутнього, виникає в розділі “Відгуки” зі збірника ” Думи й мрії”.
Спільницею народних епіків-кобзарів, своїх більших попередників, намагається бути Леся Українка, як вона про це пише в поезії “На столітній ювілей української літератури”. Проникнення в думки й мрії народу, саможертовність ми в його тернистих шляхах до світлого майбутнього, принциповість, чесність – от якості українського поета, нащадка тих співаків, у яких Чоло не вінчали лавровою гілкою
Образ слова, поезії у вірші “Зоря поезії” асоціюється з образом зірки, що “вставала вогнем опівночі, шлях прокладала ясен через темне бурхливе море й зачаровувала новою надією стомлені очі”. Поетеси повірила в силу слова, і ця віра її окриляє, надає сили кжизни.
Зірка таланта Лесі Українки засвітилася в країні поезії, де переплелися щастя й горе, успіх і сльози, спів і ридання. Але письменниця вірить, що в майбутньому будуть звучати пісні – “вільні, голосні, відважні й горді…”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)