Ідея матері в українській літературі XX століття: “Я (романтика)”, “Мати” Миколи Хвильового, “Скорбна мати” П. Тичини, “Мати” Г. Косинки,”Марія” Самчука
Жінці-матері присвячено багато літературних творів різних жанрів, і не буде помилковою думка, що цей образ є наскрізним. Еволюція образу відтворює ті соціально-політичні зміни, що відбуваються у світі, надає йому філософського звучання.
Нелегкі випробування випали на долю матері в роки революції й громадської війни: її сини, потрапили у витворену революційними ідеями пастку, творили насильство, “набухали кров’ю невинних”, а згодом і зовсім вичерпувалися морально. Безіменний чекіст-фанат – син матері, що (він про це згадує), уособлювала
Хлопець любить свою матір, про що свідчить такий епізод-спогад: “Моя мати – наївність, тиха жура і добрість безмежна. Це я добре пам’ятаю. Мати каже, що я (її м’ятежний син) зовсім замучив себе. Тоді я беру її милу голову з нальотом сріблястої сивини й кладу на свої груди…”
Мати відчувала страх, передчувала лихо, грозу, а “він в її очах бачив дві хруст альні росинки. І ці очі нагадували Божу Марію з печальними очима.
Микола Хвильовий неодноразово переоцінював образ чекіста. А як ми, покоління XXI століття, сприймаємо його? Вихрем минуть думки… і все ж… Хто він: фанат революційних катаклізмів? Чекіст, революціонер, дрібнобуржуазний інтелігент?! Ні, він просто людина, що потрапила у вирій братовбивчих подій. Його захопила революція, полонила “загірна комуна”. Опустіла душа обмежилась кровопролитними діями, що втілювалися в різке, лаконічно-жорстоке “розстрілять”. Чекіст-фанат власноручно за ідею, що оволоділа його єством, убиває рідну матір. Цей епізод – кульмінація новели. Він засвідчує наявність двох начал у душі літературного персонажа. Він зневірився в ідеї і в розпачі підняв руку не лише на рідну матір, але й на матір Україну, котра породила його.
В оповіданні “Мати” Микола Хвильовий змальовує образ жінки, сини якої опинилися по різні боки барикад у роки громадянської війни. Мати все робила для того, щоб Остап і Андрій виросли хорошими людьми. Вона повірила в революцію, її гуманістичне начало, вибух сімнадцятого зазвучав для неї божественним органом,… для матері революція була чарівним бальзамом. Вона посвіжішала,… з надією дивилася в теплу легко-бірюзову далечінь. Йшли дні, роки, і ось як грім серед безхмарного неба: Андрій відступав з рідного містечка, а насідав на нього рідний брат Остап…У хаті матері, на горищі, переховується Андрій, на подвір’ї зі своєю бандою спить сп’янілий Остап. Мати хоче врятувати синів. Вона вмовляє Андрія тікати, але в “присмерках місячної ночі бачить в очах сина підозрілий блиск і розуміє: Андрій задумав убити Остапа”. Мати жертвує своїм життям: Андрій убиває її в ліжку. Убиває цинічно й жорстоко (“мати навіть не могла скрикнути”). Уже перший удар переніс її в інший світ, а Андрій, гадаючи, що на ліжкові лежить Остап, наносив сокирою все нові й нові удари, виконуючи свій громадський обов’язок.
П. Г. Тичина у криваві дні революційного геноциду теж звертається до образу матері, Божої Матері, котра завжди втілювала добро, повагу і захист. У епічній драмі “Скорбна мати” автор говорить про те, що Божа Матір приходить в Україну не з Леною посмішкою, а із скорбно стислими вустами. Він бачить її такою, якою вона була тоді, коли розпинали її сина:
Проходила по полю, Обніжками, межами. Біль серце опромінив Блискучими ножами. Споглядаючи за тим, що діється в Україні (“Чийсь труп в житах чорніє”, “Як страшно! Людське серце до краю обідніло”… “В могилах поле мріє, Буяє дике жито”), Божа мати не може стримати сліз. Вона розуміє, що заповіді Христа похоронені, й прогнозує майбутнє:
Не будь ніколи раю У цім кривавім краю. Поезія “Скорбна мати”- один з ранніх творів поета. Поєднанням реальних картин революційної доби з біблійними символами сприяє визначенню ідеї твору: П. Тичина намагається видобути світло вбитої любові, гуманності, співчуття до людських страждань.
Як стверджує Р. Мовчан, до розгляду матері у новелі “Мати” Г. Косинки слід підходити двояко. З одного боку, автор змальовує образ реальної матері (щоправда вона існує лише в спогадах та переживаннях Андрія, хоча її великі очі запам’ятовуються читачеві), і як наскрізний образ материнства. Андрій – один з синів – має намір привезти лікаря для тяжко хворої матері. Він у постійній тривозі, в уяві бачить лікарню і вірить, що лікар погодиться їхати. Те, що діється довкола, (йде війна; на одному просторі зіткнулися поляки, гайдамаки, більшовики) не дуже хвилює його, бо у нього зовсім інша мета: зробити все для того, щоб допомогти матері. Андрій – типовий представник тогочасного селянства, тієї її частини, яка не перейнялася більшовицькою ідеєю, не сприйняла її мораль. Громадянського подвигу він не здійснює, але прагне захистити материнство як символ вічності життя.
“Марія” У. Самчука – розповідь про примусову колективізацію. Головна героїня твору – Марія, біографію якої автор розповідає на фоні історичних подій. Вона, як і образ матері в новелі Г. Косинки, символізує собою материнство – основу життя на землі. На долю Марії випало багато випробувань: вона пережила вигнання з хати власним сином Максимом, дізналася про самогубство доньки, про те, що молодшого сина Лавріна репресовано, стала свідком смерті онука, вбивства чоловіком сина…Яке ще більше випробування може витримати серце матері? Самотня Марія помирає від страху й відчаю, вдивляючись у темряву вічної ночі. її смерть – явище протиприродне, насильницьке. Воно ніби є попередженням можливого знищення України, символічним образом якої є образ Марії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)