Ідея безсмертя народу і торжества правди у романі Михайла Стельмаха “Правда і кривда”
Роман Михайла Стельмаха – про часи Великої Вітчизняної війни, але не лише про них. Саме у переломні моменти історії найвиразніше проявляються духовні сутності людей. Цей роман – про велич людського духу і ницість дрібних людців, про смерть в ім’я великого і безсмертя народу, про торжество правди і поразку кривди.
Всі ці проблеми вирішуються письменником через показ образів звичайних людей: трудівників і ледарів, героїв і боягузів, тих, що здатні грудьми затуляти амбразури ворожих дотів (як Іван Дибенко) і тих, у кого “серце стало
“Правда і кривда” – так не випадково називається роман.
Правда – це невмирущий дух народу, що виніс нелюдські муки, але переміг, залишився собою, зберіг право бути вільним.
Правда – це уміння всього себе віддати людям. Це – скромність, чесність, безкорисність. Носієм цієї авторської ідеї постає, насамперед, Марко Безсмертний, який віддає свій будинок вдовам і сиротам. “Людина, мовляв, коли й горить, мов свічка, має своє світло віддавати іншим…” – говорить він. Так само відмовляється від борошна Катерина, хоч має п’ятьох голодних дітей, або
Правда – це щире і чисте кохання, як у Марка і Оленки, як у Григорія і Катерини. Правда – це й інша любов, що “як спадщина дісталася… від батьків” – любов до рідного краю і власного народу. Навіть у ставленні до природи є ця правда. Марко переносить подалі від води пташине гніздо, хвилюється через довчасно скошену нивку з недостиглими колосками.
У ставленні до праці – теж народна правда. Найбільше Марко любив сіяти і орати. Напівголодні люди відновлюють розорений Безбородьком колгосп. У цьому теж їхня сила і свого роду безсмертя.
А кривда – це злочини фашизму, це зрада і підлість Крижака та Поцілуйка, жорстокість і вузьколобість Чорноволенка та Киселя, кар’єризм і корисливість Безбородька і навіть дріб’язкова, але дошкульна жадібність Мамури і Шавули.
Правда – це чесність, але інколи вона має парадоксальні прояви. Ледве живий Марко говорить матері, що добре себе почуває. Голодний Федько відмовляється від їжі, бо знає, що Марко ладен віддати йому останнє. За дрібною зовнішньою брехнею ховається велика правда турботи про інших людей. Те саме стосується неприємного компромісу, коли Марко, щоб здобути паливо для тракторів, без якого не зорати колгоспну ниву, вимінює його на самогон.
Попри всі негаразди і страждання народ завжди вірив у перемогу правди. Тому правда – безсмертна. І в житті, і в легендах підтверджується її сила.
Ось Марко, пошматований осколками, лежить у сільській церкві біля ікони Георгія Побідоносця, а його мати говорить, ховаючи завчасну “похоронку” на сина за такою саме іконою, що “і він, і ти душили Гітлера-зміюку”. А потім майже в кожній хаті вже визволеного від фашистів села люди бережуть, мов ікони, фотографії Марка та називають його “спасителем”. Легенда і дійсність сплітаються.
Як символ безсмертя народу перетворюється на струнку вербичку хрест на могилі Трохима Безсмертного. Виживають пташки на снігу, сяють “нерозстріляні весняні зорі”, живе став, бо “воду німці не могли ні вивезти, ні спалити”, у каміні, що єдиний лишився від спаленої хати, живуть бджоли, яблуні і груші схиляють віти зі стиглими плодами над солдатськими обелісками, але й люди виживають навіть під землею.
А де немає вічності фізичного життя, замість неї приходить вічність пам’яті. Ось як каже про неї, наприклад, Юрій Кисіль: “Мертва трава скоро стає сіном, мертва людина не скоро стає травою… В нашій пам’я-ті Мар’яна залишилась лебідкою, і в зелених прибузьких плавнях вона знайшла свою смерть, як поранена лебідка…” Розмовляє старий Дибенко з сорочкою загиблого сина, і ніби чує його голос.
Безсмертні героїчні вчинки людей. Безсмертна любов – не випадково Марко просить учительку вчити їхніх дітей. Безсмертне й кохання. Світлі почуття перемагають, якими б живучими не були прояви “кривди”.
Перемагає вічність життя, перемагає невмирущий народ. Дуже символічно звучить діалог:
– Тут Марко Безсмертний?
– Тут усі безсмертні, – строго відповів… немолодий воїн, в якого груди і всі ордени були залиті кров’ю.
Не зміг фашизм знищити землю, убити безсмертний правдою народ. І хоч досі ще не вмерла повністю “кривда”, можна згадати ще Шевченкові слова:
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому…
Хочеться вірити в цю велику правду, висловлену безсмертним сином безсмертного народу.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)