Ідейно-художнє значення часової дволлановості у романі П. Загребельного “Диво”

І. “Диво” П. Загребельного – роман у двох часових просторах. (Дія роману, за задумом автора, відбувається у двох часових просторах, між якими пролягло майже тисячоліття. А оскільки центральний образ твору – Софія Київська, то письменник тісно переплітає період будівництва храму і події середини XX століття, коли храм опинився на межі знищення, і в першому, і в другому випадку гинули головні герої роману заради спасіння храму і любові.)

ІІ. Софія Київська, як витвір архітектури і мистецтва, сьогодні та в далекому ми­нулому. (Що є мистецтвом

сьогодні? Те, що подобається? Що було мисте­цтвом донедавна? Те, заради чого можна вмерти!

Ним коротким ланцюжком роздумів підкреслюється, що Софія Київська ста­ла шедевром багатьох рук, сотень років, безлічі зусиль і страждань. І тут часові простори лише підкреслюють значимість архітектурного і мистецького шедев­ру і його значення для української нації.)

1. Нетрадиційність будівництва храму. (Насправді у романі існує ще один прихований часовий простір – дохристиянська доба Київської Русі, яка в тій чи іншій мірі втілилася у творіння Сивоока. Собор не нагадував візантій­ських церков, звідки

прийшло християнство, бо не було в ньому простоти й суворості, а було “щось буйно-рожеве, приховано-поганське”, як у тих дерев’яних язичницьких святинях, що їх палили й нищили. Нація продов­жувала поклонятися Духові своїх предків, і цс знайшло своє втілення у не – ординарності київського шедевру.)

2. Значення Софії Київської для сучасних поколінь. (У середині минулого сто­ліття герой роману – історик професор Гордій Отава у наукових дискусі­ях зі своїми колегами Заходу відстоював свою думку первинності культури слов’янства. Яскравим прикладом у його дискусіях слугував київський храм: “Може, будовано цей собор у сльозах, прокляттях і крові, може, з урочис­тим співом і радістю, – хоч як там було, але піднявся він у тій землі… і от над цими дерев’яними городами, над звичною нетривалістю й тимчасовіс­тю вознеслося рожеве кам’яне диво…”)

ІІІ. П. Загребельний про ідею часової двоплановості. (“Хотілося показати нероз­ривність часів, показати, що великий культурний спадок, полишений нам іс­торією, існує не самодостатньо, а входить у наше життя щоденне, впливає на смаки наші й почування, формує в нас відчуття краси й величі, ми ж платимо своїм далеким предкам тим, що ставимося до їхнього спадку з належною ша­нобою, оберігаємо й захищаємо його”.)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Ідейно-художнє значення часової дволлановості у романі П. Загребельного “Диво”