Ідейно-тематичне багатство збірки П. Тичини “Сонячні кларнети”

Павло Тичина я митець народився в 1918 році збіркою “Сонячні кларнети”, яка принесла йому славу і визнання. Вона ознаменувала появу нового таланту, яскравої художньої індивідуальності. Н літературну ниву вийшов поет-лірик, котрий своєю майстерністю, щирістю і задушевністю, Любов’ю до життя і людини примушує згадати імена світочів національної літератури – Шевченка, Франка, Лесі Українки. П. Тичині судилася доля генія. Автор “Сонячних кларнетів” – увесь у провесні української революції, в передчутті наближення всеочищаючої

грози.

Образ “сонячних кларнетів” – це не тільки символ краси вічно юної, сповне – , ної барв і музики природи, а й втілення прагнень до сього сонячного, радісного, життєдайного, овіяного молодістю. Образ сонця, як джерела життя на землі, сили, що дарує людям радість, виражає мрію поета про щасливе життя. А коли співець бачив людське лихо, коли сум огортав його серце, він не падав у розпач. Не вгасала його мрія в перемогу світлого, гуманістичного над темрявою.

Ліричний герой збірки – юнак, який багатий і щедрий душею, це романтик, закоханий в красу світу, в природу, в життя. Це уособлення самої

молодості, що лиш ступила на життєвий поріг і чарує свіжістю та чистотою почуттів, благородними поривами.

Вірш “Ой не крийся, природо” розкриває ідею єдності людини і природи. Настрій ліричного героя перебуває в гармонії з природою: то сумний, то світлий прозорий, наче барви золотої осені. Простий, звичайний краєвид у вірші “Гаї шумлять” захоплює митця чарівністю гаю, річки, хмарки в небі. Читаєш – і в уяві постають образи: гаї шумлять, дзвін гуде, тихий шепіт трав, хмарки біжать, небо, край – як золото. Ліричний герой захоплений красою рідної землі, приходом весни, “запашної, квітами – перлами закосиченої”. Шум гаїв – наче ніжно тонні звуки арф, тому і назва поезії – “Арфами, арфами”. Весна пробуджує глибокі Думи, якими переповнене все довкола, думи про грядущі бої, бої за людське щастя. У чистому повітрі. – передгрозова напруга: “Буде бій вогневий!”. Цим почуття охоплене серце героя, людини, закоханої в рідний край..

Там, де світ повниться музикою, переливається барвами, народжується прекрасне. А супутником його є любов. Для Тичини де любов – там краса, висока поезія. Його вірші “Не дивися так привітно”, “О любо Інно”, “Цвіт в моєму серці” приваблюють тихою ніжністю мовою чистого і чесного серця. Молодість! Це така країна, в якій людині за життя доводиться побувати тільки один раз. Тичина одкриває її красу через величне і священне почуття любові.

Тичина замислюється над філософською темою Людини і часу. Пори року природи в “Пастелях” відповідають “порам” людського життя. Осінь – пора задуми, легкого смутку. Весна уособлює молодість. Літо – зрілість, повноліття. Природа, а з нею людина, живуть за законами постійної змінюваності, плинності, руху в часі і просторі. “Філософія часу спирається в Тичині на поетичне зіставлення людського віку з добою. У людини ” також свій ранок, день, вечір і ніч. Перша постель дає чарівний малюнок ранку. В природі, лкил віє чарами. людського ранку – дитинства. Воно оживає казкою про зайчика, довірливою безтурботністю, поезією духовної “Пробіг зайчик. Дивиться – світанок! Сидить грається, Ромашкам очі розтулює”. Але назміну цій картині приходить інша:

А на сході небо па хне. Північний чорний плащ ночі Вогняними нитками сточують, Сонце.

Чорний і червоно-вогнистий кольори розвивають мотив боротьби світла і тем-ряви, добра і зла, навіюють думку про швид копликніеть людського життя. Важливою темою збірки є проблема, національного відродження гвіками гнобленого и приниженого українського народу. Поема “Золотий гемін” – віра у національне і соціальне визволення рідної “України “Звідси – пафос омріяної волі, повна відсутність недружелюбного ставлення до інших народів. Поема – гімн весняному сонцю, повносилою буття:

Над Києвом – золотий гімн, І голуби, і сонце! Внизу – Дніпро торкає струни.

Події весни і літа 1917 року сколихали суспільство. То 5ув “золотий гомін” пробудження. Навіть “предки встали з могил… жертву сонцю приносять”. Народ вірить у с вої сили:

Зоряного ранку припади вухом до землі – ідуть Ідуть люди в своє майбутнє І всі співають, як вино: Я дужий народ, Я молодий!

Біль і тривога за долю рідної землі постають в образі скорбної матері, який є традиційним у Творчості багатьох поетів світу. “Проходила по полю… – такими словами починається! закінчується кожний із віршів, тетраптих ” Скорбна мати “. Проходила Мати Марія і пильне око 53 не могло не затримати – “чийсь труп в житах чорніє…” Лютує смерть в Україні:

Не буть нікол и раю У цим криааїім краю, У краю, де навіть к віти звіробою Із крові туг юрбою Зросли на полі бою…

“Скорбна мати” – це біль і тривога аа долю Батьківщини, де українськаГол-гофа.

У ранній ліриці П. Тичини життєрадісність, краеа природні людини, залюб – ( леність у чарівний світ перемежовується а багря яо-кривавими відсвітами, які символізують велику тривогу, нагадують лро тяжкі випробування часу, про людські трагедії. “Сонячні кларнети” – книга поетичних шедеврів П. Тичини, яка чарує, об-,. лагороджує кожного, хто припаде до неї спраглими устами.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Ідейно-тематичне багатство збірки П. Тичини “Сонячні кларнети”