Ідейний і художній комплекс становлення Пушкіна
Незважаючи на велику розмаїтість поетичних дарувань того часу – Рилєєва й Дельвига, Федора Глинки й Козлова, Жуковського й Кюхельбекера, Батюшкова й Катенина, можна все-таки виділити деякі загальні риси, що зв’язують цих поетів, намітити окремі ідеї, Теми й тематичні цикли, що характеризують їхньому лірикові в цілому як поетичний відгук найбільш значних поетів епохи на суспільний підйом того років. Це насамперед поглиблена увага до внутрішнього, духовного миру людини, визнання за ним права на волю прояву його особистості, почуття краси
Весь цей ідейний і художній комплекс ставав разом з усією реальною російською дійсністю тим грунтом, на якій розвивалася лірика
Це стає особливо помітним, якщо ми звернемося до загального завдання створення образа позитивного героя – свободолюбца, патріота й борця за світле майбутнє народу – завданню величезної важливості, на весь зріст поставленої перед літературою всім рухом декабристів. Спроби рішення завдання створення позитивного образа сучасника у творчості найбільш видатних поетів епохи вживали в різних напрямках. Але якщо в остаточному підсумку вся поезія декабризму основними своїми цілями ставила й здійснювала переважно агітацію й пропаганду визвольних ідей як таких, далеко не завжди піднімаючись до конкретизації їх у художньо втіленому живому людському образі, те саме цивільна лірика Пушкіна створювала живий образ свободолюбца, патріота й борця – справжнього героя декабристської епохи. У першу чергу це – сам автор “Вільності”, від своєї особи здійснюючий справедливий суд над всіма царями взагалі й від свого ж ім’я обращающийся до них з вимогою почути, поки не пізно, урокам історії:
И днесь учитеся, про царі.
Це безмежно відданий справі волі поет, що звертається до свого друга зі словами непохитної віри в перемогу справедливості:
Товариш, вір: зійде вона
, Зірка чарівного щастя,
Росія вспрянет від сну,
И на уламках самовластья
Напишуть наші імена!
Образ, ЩоСтворювався такими віршами, шляхетного й непідкупного борця за щастя народу мав величезне політичне й виховне значення: ол опановував розумами й збуджував бажання наслідувати йому.
У червні 1819 року Пушкін переніс важку хворобу. В. Л. Пушкін писав з Москви П. А. В’яземському: “Пошкодуй про нашого поета Пушкіні. Він хворий злою горячкою. Брат мій в отчаяньи, і я надзвичайно засмучений такою печальною звісткою. Тургенєв пише вчора, що йому небагато краще, але що небезпека ще не миновалась”. Ледь оправившись від хвороби,
У Михайлівський Пушкіна пробув до середини серпня. Враження цього літа від російського села, як і більше ранні (липень – серпень 1817 р.), у поетичній свідомості Пушкіна переломлювалися у двох напрямках. З одного боку, спокійне сільське життя й Природа Михайловских і тригорських околиць успокаивающе діяли на Пушкіна після шуму й суєти петербурзького життя (порівн. в автобіографічних записках 1824 р.: “Вийшов з Ліцею я майже негайно виїхав у псковське Село моєї матері. Пам’ятаю, як зрадів сільському життю, російській лазні, полуниці й проч.)” (XII, 304).
Така була одна сторона сприйняття сільського життя Пушкіним у період між Ліцеєм і посиланням. Але вже в 1819 році-у ці ідилічні настрої й ришается щось зовсім нове
(2 votes, average: 3.00 out of 5)