Один із найвідоміших творів норвезького драматурга Г. Ібсена – соціально-психологічна драма “Ляльковий дім”, у якій автор висвітлює важливі й актуальні тогочасні проблеми. Проблему емансипації жінки, проблему жіночого щастя, врешті, проблему гідності людини, особистості й самовизначення на прикладі однієї сім’ї – Торвальда і Нори Хельмерів. На перший погляд – це звичайна середньостатистична сім’я, яких чимало було в буржуазній Норвегії. Чоловік – спочатку прекрасний адвокат, а потім – директор банку. Дружина –
гарненька, талановита, емоційна жінка. Любляча дружина й мати. Вони мають непоганий тихий і затишний дім. Нора надзвичайно цінує свого чоловіка, вважаючи його чесним, добрим, порядним. Торвальд милується дружиною, називає її “лялечкою”, “білочкою”, “жайворонком”. І як грім серед ясного неба: Нора вирішує покинути цей дім, чоловіка. – Ми обоє повинні змінитися. Ні, Торвальде, я більше не вірю в чудо, – каже Нора. – А я хочу вірити! Кажи, кажи, яке? Змінитися так, щоб?.. – Щоб наше співжиття могло стати шлюбом, – відповідає йому Нора й залишає дім. Проживши разом із чоловіком вісім років, народивши
трьох дітей, Нора доходить висновку, що справжньої сім’ї у неї і не було. Бо сім’я – це двоє споріднених, люблячих душ. Людей, які не тільки люблять, але й розуміють одне одного з півслова, шанують і поважають, підтримують у важкі хвилини, разом вирішують усі проблеми, долають біди й життєві негаразди, радіють перемогам і успіхам. Чи ж так було в родині Хельмерів? Звичайно, ж ні. Любов чоловіка до Нори була фальшивою, несправжньою, неглибокою. Він і не знав, яким справжнім скарбом була його дружина – красива, талановита, працьовита й самовіддана. Не знав, яка в неї добра душа, яка вона вірна. Рятуючи від смерті чоловіка, вона підробляє вексель і здобуває гроші, щоб відправити чоловіка на лікування на море. А потім довгі місяці віддає потроху цю позичку. А чоловік про це навіть не здогадується. Він постійно нав’язує Норі свою точку зору, все вирішує за неї, в усьому обмежує її права. І Нору до відповідного часу задовольняло таке становище. Вона – така незвичайна, талановита жінка – стає ніби додатком до свого чоловіка. “Білочка”, “жайворонок”, “лялечка”. Іграшка – і не більше того! Він не визнає її як особистість, як людину, яка теж має якісь певні права. Що в неї є також якісь інтереси окрім кухні, церкви, дітей. Справа дійшла до того, що Торвальд не довіряє Норі навіть ключі від поштової скриньки, вибирає їй карнавальний костюм, вказує, як у якій ситуації їй треба поводитись. Але перше ж важливе життєве випробування довело Норі, що її чоловік кохає тільки “ляльку” Нору, яка не має і не може мати ні на що своєї точки зору. А коли Торвальд довідався про вчинок Нори, що вона взяла гроші в борг для його ж урятування, кидається на неї зі звинуваченнями, начебто не він, чоловік, глава сім’ї повинен турбуватися про те, щоб мати кошти на утримання родини, і в усякому разі, підтримати дружину у складних життєвих ситуаціях. Вони були абсолютно різними людьми. Торвальд – це сама байдужість, егоїзм, черствість. Нора – уособлення доброти, відданості й самопожертви. І Нора наче прокинулася від жахливого сну: вона зрозуміла, що це не справжнє кохання, не справжня сім’я. В душі її виникає образа, обурення, і вона вирішує залишити свій “ляльковий” дім і чоловіка. Чи можна було б зберегти цей шлюб? Драматург не дає прямої відповіді на це питання, надаючи нам, читачам, можливість думати й розмірковувати. Герої твору – і Нора, і Торвальд – повинні змінитися. Як змінитися? Перш за все, Торвальду слід змінити свій погляд на жінку, дружину. Вона – не людина другого гатунку, вона – особистість. У неї повинні бути рівні з чоловіком права. Норі ж слід стати більш самостійною в житті, рішучою, наполегливою. Отримати якусь спеціальність, не залежати від чиїхось примх. І от, коли обоє вони досягнуть цього, зрозуміють, що таке спорідненість душ, навчаться цінувати одне одного, поважати людську гідність, особистість, вони стануть справжнім подружжям. І, на мій погляд, такий шанс у Нори й Торвальда є.
