Іван Карпенко-Карий – найвизначніша постать в українській драматургії. “Чим він був для України, для розвою її громадянського та духовного життя, – Я писав І. Франко про Карпенка-Карого, – се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се розуміє кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література…” Талановитий драматург-новатор, Іван Карпенко-Карий збагатив українську літературу творами
різноманітних жанрів – соціально-побутовою і соціально-психологічною драмою, соціальною комедією характерів, історичною драмою. Високою акторською майстерністю, зокрема природженим умінням передати найсуттєвіше у психологічно вмотивованій поведінці особистості, він вніс вагомий вклад у розвиток українського театру. Карпенко-Карий ще замолоду був обізнаний з кращими творами української драматургії XIX століття. З роками зростало розуміння таємниць творчого процесу, необхідність дотримання драматургом законів сцени. Тому вже власні перші кроки на ниві драматургії були успішними: на його навіть
ранніх п’єсах не помітно слідів учнівства. Драматургічна спадщина І. Тобілевича складається з вісімнадцяти оригінальних п’єс, в яких він устами знедолених селян, безталанних жінок-страдниць, бездомних бурлак-наймитів зворушливо розповів про гнів і страждання народу. У своїх драмах та комедіях (“Бурлака”, “Безталанна”, “Наймичка”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”, “Суєта” та інших) письменник викрив “темне царство” експлуатації, наживи, моральної розбещеності, що були закономірним наслідком суспільних відносин в українському селі, показав, як експлуататорська верхівка жорстоко визискувала селянську бідноту, як на нужді та сльозах трудівників виростали розкіш і багатство великих землевласників. Захоплювало письменника й героїчне минуле рідного народу, особливо благородні лицарі – вірні сини й захисники народної правди, борці проти чужих і своїх гнобителів. Широко відомі його історичні драми “Бондарівна” і “Сава Чалий”. Писав драматург і п’єси про життя української інтелігенції (“Суєта”, “Житейське море”). “Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя”, – писав про Карпенка-Карого І. Франко. “Я взяв життя”, – говорив про свої п’єси драматург і цим визначив реалістичний принцип своєї творчості. У драмах та комедіях Карпенка-Карого глядач бачить: І “Наймички” лихую долю, І “Безталанну” з її горем… Страждання… муки… регіт… гам… Та витівки життя людського, – На лихо наше, більше злого, Ніж доброго, – і ті надії, Що ними люди серце гріють. У цих зворушливих рядках Панаса Мирного правдиво розкрито найважливіші риси творчості Карпенка-Карого: вірність життєвій правді, висока художня майстерність. Відзначаючи заслуги Карпенка-Карого у розвитку українського театру, Максим Рильський підкреслював, що відгуки його драматургії ми чуємо, наприклад, у комедіях та драмах Кочерги, “в усьому кращому, що маємо ми. нині в українському театрі”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)