“И дай вам Бог поболее зустріти на шляху вашого життя Максимов Максимычей” (по добутку М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”)
У Кобы ми розсталися з Максимом Максимычем… Ми не сподівалися ніколи більше встре-титься, однак зустрілися… Зізнайтеся… що Максим Максимыч людина гідний поваги?.. Якщо ви зізнаєтеся в цьому, то я впол}рє буду возиагражден… М. Лермонтов У романі Лермонтова “Герой нашого часу” ви-веден образ чарівної й доброї людини – Макси-ма Максимыча.
Це чуйна натура, що надовго зберігає свої при-вязанности (досить згадати, як Максим Максимыч зустрів Печорина). Він любив його, як рідного, і був дуже скривджений холодною й натягнутою зустріччю,
Любов Максима Максимыча до Бэле – саме батьківська любов з відтінком суворої жалості. І те, що він був здатний на такі почуття, доводить ши-роту його душі. Він міг зрозуміти, здавалося б, зовсім чуж-дые його поданням учинки, порядки й звичаї горців
Він говорив про вбивство батька Бэлы Казбичем: “Звичайно, по-ихнему, він був зовсім прав”. Це була людина, здатний гаряче любити й прощати.
Такі люди висвітлюють життя мяг-кім, добрим, серцевим світлом, допомагають зрозуміти, що добре й що погано, усвідомити й виправити свої ошиб-ки. Мало таких людей. Вони майже ніколи не бувають відомі, знатні, багаті, рідко займають високі пости. Вони всі віддають друзям, усе, що мають самі, і навіть самих себе. Коли їх відштовхують, як це трапилося при встре-че Максима Максимыча з Печориным, вони дуже пері-живають це. Мені здається, що таких людей, як Максим Максимыч, не можна скривдити свідомо. Це може сде-лать тільки дуже нечутлива або дурна людина
По-моєму, людина, що скривдила такого “Максима Максими-Ча”, повинен глибоко переживати свою провину, намагатися неї загладити, зм’якшити. Тому іноді з такими людь-мі досить важко спілкуватися. І ще: такі люди рідко ображаються
Це може по^-здаватися суперечливим, але тут всі саме так. Що скривдив почуває образу більше скривдженого. Це слабкі люди. Слабкі у відношенні зі своїми друзями. Люди, усе прощающие.
Вони можуть лаяти своїх друзів в очі, але позаочі вони завжди будуть говорити про їх добре. Та й коли будуть лаяти в очі, будуть пері-живати це набагато більше тих, кого вони лають. Це сильні люди. Вони не прощають собі своїх сла-бостей.
Навіть коли Максим Максимыч говорить про те, що заплакав, дивлячись на Печорина з Бэлой, він поправля-ется: “Не те щоб заплакав, а так – дурість!” Такі люди рідко розповідають про себе. Так це быва-ет і не потрібно.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)