Гумор і сатира в повісті “Талант” С. Васильченко
У повісті майже постійно присутній гумор – то явний, то прихований, і це відповідає менталітетові українців – героїв твору.
Ось як змальовує, наприклад, С. Васильченко прихід новачків до школи: “Новаки приходили з батьками й з матерями, в повному своєму наряді: у великих чоботях, у батьківських жилетках, з пошарпаними букварями під рукою, причесані, вмиті, з червоними носами: перед дверима школи з їх носів старанно видавлювали зайвий сік; увіходили з рішучим виглядом брати ту науку зразу за роги; і тут же під суворим батьківським оком
Гумористичний ефект тут створюється за допомогою фразеологізмів (брати бика за роги – “брати ту науку зразу за роги”, “вичитували свої отченаші”) та інших засобів.
А поряд – і зовсім смішний та зворушливий опис: “Приходили і без батьків, самі. Слухаєш – шкряботить за дверима. Одчиняєш – спершу нікого не видно, і тільки звівши очі вниз, побачиш над порогом величезні чоботи, як гринджоли,
Ціла низка художніх засобів допомагає створити такий неповторний гумористичний ефект: метонімії (“чоботи”, “кудлата шапка”, “чоботища перелазять через поріг”); порівняння (рука “з курячу лапку завбільшки”, “чоботи, як гринджоли”); синоніми (“перелазять”, “чвалають”); імітація дитячої мови (“Гелман Вашильович”); вживання ввічливопошанної форми множини замість однини по відношенню до дитини (“заявляють”, “простягають”).
І таких перлинок гумору в повісті багато. Особливістю їх є те, що вони органічно поєднані з тонким ліризмом, звучать як поетично організована мова. Наприклад: “Хурщик, дядько, чухає голову: невпокійна це і клопітна справа – од села до села перевезти в хуртовину хуру реготу”.
Коли ж письменник змальовує негативні образи, то звертається до сатири. Отець Василь у нього “лютий, як звір”, “блідий, як глина, очі зеленяві, злісні”, не розмовляє, а шипить. Забувши про свій сан, грубо залицяється до Тетяни: “Він якось по-молодечому вихитує гривою, торкає її плечем, щось потаємки говорить…Побачивши мене, о. Василь хитнув їй головою, пішов, наспівуючи глас…”. Образивши й вигнавши дівчину-хористку з церкви, “о. Василь вертиться на місці, злодійкувато лупає очима: – Нічого їй не станеться – вернеться”.
Сатиричному звучанню сприяє підбір відповідної лексики (“грива”, а не волосся, “лупає”, а не дивиться і т. ін.).
Отже, С. Васильченко досконало володіє усіма засобами гумору та сатири, які допомагають якнайповніше розкрити образи, ідеї та проблеми, що хвилювали письменника.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)