Гумор і сатира в “Конотопській відьмі” – це сміх крізь сльози I. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ, Г. КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО
УКPAЇHCЬKA ЛІТЕРАТУРА
НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
I. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ, Г. КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО
Гумор і сатира в “Конотопській відьмі” – це сміх крізь сльози
Для Г. Квітки-Основ’яненка сміх був органічною стихією. Часто у своїх листах до друзів він говорив про бажання висміювати негативні явища життя. Ознайомившись із змістом повісті “Конотопська відьма”, розумієш, що письменникові вдалося реалізувати свою мрію. Але гумор і сатира, використані письменником у творі, – це сміх крізь сльози.
У “Конотопській
Сотника Забрьоху часто бачимо неохайним, з опухлим від пиятики лицем. Ось який вигляд він часто має вранці: “голова йому нечесана, чуб не підголений, пика невмита, очі заспані, уси розкудовчені, сорочка розхристана”.
Представник козацької старшини не вміє ні читати, ні писати, рахувати навчився лише до тридцяти.
Не кращий і писар Пістряк. Він хитрий, мстивий, своєкорисливий. Частенько використовує своє службове становище для власного збагачення. Крім того, писар своєю “книжною мовою” лякав слухачів, викликав враження “людини з ученою головою”. Для Пістряка не існує жодних морально-етичних норм, ця людина давно забула про честь і порядність. Спочатку він задовольнявся посадою писаря при сотникові, бо дотримувався такої думки: “чоловік – Конотопська сотня; глава – пан сотник; розум во главі – аз, мізерний писар”. Хоча Пістряк і міг прочиати папери, та полічити сотню йому було важкувато. Тому він зробив зарубки на хворостині. Одного разу, перелічуючи сотню, писар “загубив” козака. А Забрьоха випадково здогадався, що “як переломив хворостину, так вона якраз на козакові хруснула”. Козаки весело посміялися з Пістряка, а він злякався, що відтепер Забрьоха перестане коритися йому. Писареві здалося, що настав кінець його необмеженій владі. Тому вирішує “з’їсти” Забрьоху і сам стати сотником.
Письменник нещадно висміює нахабне самоуправство Пістряка. Замість того, щоб виступати в похід, як це було наказано сотні, він умовляє Забрьоху оголосити війну відьмам, які нібито вкрали дощ. Під час цієї ганебної акції мстив усім тим жінкам, які насмілилися в чомусь перечити панові писарю.
Автор сатирично висміює моральну нікчемність представників козацької старшини. Він говорить, що, позбувшись влади над людьми, і Пістряк, і Забрьоха показали, ким є насправді, – жалюгідними нікчемними п’яничками, сила яких трималася на покорі безсловесної громади.
Г. Квітці-Основ’яненку боляче писати про те, що нащадки славних козаків деградували і перестали дбати про інтереси народу й держави. Письменник-патріот впевнений, що їхня неосвіченість, аморальність, нехтування громадськими обов’язками, гонитва за статками та привілеями – ось причини втрати Україною державної самостійності. Сатиричними засобами митець викриває антисуспільну та антинаціональну діяльність таких “діячів”, як персонажі його повісті.