Гроза характеристика образу Катерини
Катерина – головна героїня, дружина Тихона, невістка Кабана. Образ К. – найважливіше відкриття Островского – відкриття народженого патріархальним світом сильного народного характеру з почуттям особи, що прокидається. У сюжеті п’єси К. – протагонист, Кабан – антагоніст в трагічному конфлікті. Їх стосунки в п’єсі не побутова ворожнеча свекрухи і невістки, їх долі виразили зіткнення двох історичних епох, що і визначає трагедійний характер конфлікту.
Авторові важливо показати витоки характеру героїні, для чого в експозиції
Але це була “воля”, що абсолютно не вступала в протиріччя з віковим замкнутим життєвим, увесь круг якого обмежений домашньою роботою устроєм, а оскільки К. – дівчина з багатої купецької сім’ї, – це рукоділля, шитво золотом по оксамиту; оскільки
Ідилічна гармонія патріархального сімейного життя(можливо, саме результат дитячих її вражень, що назавжди залишилися в душі) для К. – безумовний моральний ідеал. Але вона живе в епоху, коли самий дух цієї моралі – гармонія між окремою людиною і моральними представленнями середовища – зник і скостеніла форма тримається на насильстві і примусі. Чуйна К. уловлює це у своєму сімейному житті у будинку Кабановых.
Вислухавши розповідь про життя невістки до заміжжя, Варвара(сестра Тихона) здивовано вигукує: “Та адже і у нас те ж саме”. “Та тут все неначе з-під неволі”, – упускає К., і в цьому для неї головна драма.
Для усієї концепції п’єси дуже важливо, що саме тут, в душі цілком “калиновской” по вихованню і моральним представленням жінки, народжується нове відношення до світу, нове почуття, ще неясне самій героїні : “…Щось зі мною недобре робиться, диво якесь!. Щось в мені таке необык-новенное. Точно я знову жити починаю, або вже і не знаю”. Этс смутне почуття, яке К. не може, звичайно, пояснити раціоналістично, – почуття особи, що прокидається.
У душі героїні воно, природно відповідно до усього складу понять і сфери життя купецької дружини, набуває форми индивиду-альной, особистій любові. У К. народжується і росте пристрасть, але це пристрасть вкрай натхненна, нескінченно далека від бездумного прагнення до потаємних радощів. Любов К., що прокинулася, сприймає як страшний, незмивний гріх, тому що любов до чужої людини для неї, заміжньої жінки, є порушення морального боргу, моральні заповіді патріархального світу для К. повні первозданного сенсу.
Вона усією душею хоче бути чистою і бездоганною, її моральна вимогливість до себе не допускає компромісу. Вже усвідомивши свою любов до Бориса, вона щосили опирається їй, але не знаходить опори в цій боротьбі: “точно я стою над прірвою і мене хтось туди штовхає, а утриматися мені нема за що”. І дійсно, навколо неї все вже мертва форма. Для К. же форма і ритуал самі по собі не мають значення – їй потрібна сама суть людських відносин, що колись вдягаються цим ритуалом.
Саме тому їй неприємно кланятися в ноги від’їжджаючому Тихону і вона відмовляється вити на ганку, як цього чекають від неї охоронці звичаїв. Не лише зовнішні форми домашнього ужитку, але навіть і молитва робиться їй недоступна, як тільки вона відчула над собою владу грішної пристрасті. Не прав був Н. А. Добролюбов, що стверджував, що К. нудні зробилися молитви. Навпаки, релігійні настрої К. посилюються у міру наростання її душевної грози.
Але саме невідповідність між її гріховним внутрішнім станом і тим, чого вимагають від неї релігійні заповіді, і не дає їй молитися, як раніше: занадто далека К. від святенницького розриву між зовнішнім виконанням обрядів і життєвою практикою. При її високій моральності такий компроміс неможливий. Вона відчуває страх перед собою, перед прагненням до волі, що виросло в ній, нероздільно злилося в її свідомості з любов’ю : “Звичайно, не дай Бог цьому статися! А вже коли дуже мені тут опостынет, так не утримають мене ніякою силою.
У вікно викинуся, у Волгу кинуся. Не хочу тут жити, так не стану, хоч ти мене ріж!
К. віддали заміж молодою, долю її вирішила сім’я, і вона приймає це як цілком природна, звичайна річ. Вона входить в сім’ю Кабановых, готова любити і шанувати свекруху(“Для мене, матуся, все одно, що рідна мати, що ти.”. – говорить вона Кабанові в І дії, а брехати вона не уміє), заздалегідь чекаючи, що чоловік буде над нею паном, але і її опорою, і захистом. Але Тихон не годиться на роль глави патріархальної сім’ї, і К. говорить про свою до нього любові: “Мені жалко він дуже”! І у боротьбі з незаконною любов’ю до Бориса К.
Незважаючи на її спроби, не вдається спертися на Тихона.
“Гроза” – не “трагедія любові”, а швидше “трагедія совісті”. Коли падіння відбулося, К. більше не відступає, не жаліє себе, нічого не хоче приховувати, кажучи Борису: “Колі я для тебе гріха не побоялася, чи побоюся я людського суду”! Свідомість гріха не залишає її у момент захвату щастям і з величезною силою опановує її, коли щастя закінчилося. К. кається всенародно без надії на пробачення, і саме повна відсутність надії штовхає її на самогубство, гріх ще тяжчий : “Все одно вже душу свою я адже згубила”.
Не відмова Бориса узяти її з собою в Кяхту, а повна неможливість примирити свою любов до нього з вимогами совісті і фізичну відразу до домашньої в’язниці, до неволі вбиває К.
Для пояснення характеру К. важливе не мотивування(за любов саме до Бориса засудила К. радикальна критика), а вільне волевиявлення, те, що вона несподівано і нез’ясовно для себе усупереч власним уявленням про мораль і порядок полюбила у Борисі не “функцію”(як це покладається у патріархальному світі, де вона повинна любити не особу конкретної людини, а саме “функцію”: батька, чоловіка, свекруху і т. д.), а іншу, ніяк не пов’язану з нею людину.
І чим необъяснимее її потяг до Бориса, тим ясніше, що справа якраз в цьому вільному, непередбачуваному свавіллі індивідуального почуття. А воно-то і є ознака пробудження особового початку в цій душі, усі моральні засади якої визначені патріархальною мораллю. Загибель К. тому вирішена наперед і необратима, як би не повелися люди, від яких вона залежить : ні її самосвідомість, ні увесь її життєвий устрій не дозволяють особистому почуттю, що прокинулося в ній, утілитися в побутові форми. К.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)