ГРЕЙ, Томас
(1716 – 1771)
ГРЕЙ, Томас (Gray, Thomas – 26.12.1716, Корнхіл, Лондон – 30.07.1771, Кембридж) – англійський поет.
Народився в сім’ї суддівського чиновника. Здобув освіту в Ітоні, потім у 1734 р. вступив у Кембридж. У 1739 р. разом зі своїм другом X. Волкотом здійснив навколосвітню подорож. Вперше читачі дізналися про Грея-поета, прочитавши опубліковану у пресі (1741 р.) “Оду Ітонському коледжу” (“Ode on a Distant Prospect op Rton College”). У червні 1742 p. Грей послав своєму шкільному товаришу Річарду Весту “Оду весні” (“Out on the Spring”). Але Вест помер, не отримавши
Елегію написано в легковпізнаваній і звичній для англійської поезії XVIII ст. традиції медитативної поезії. Вже в самій назві звучить інтонація, характерна для медитативної поезії. Вказаний в назві жанр – елегія – свідчить про печаль, що переповнює душу поета.
Для елегії характерні розмірковування про самотність, про неминучість смерті та суєтність земного існування. Фоном для неспішних журних роздумів слугував сільський пейзаж, тихе безлюдне місце, далеке від гамірного товариства. “Цвинтарна поезія”, неодмінним атрибутом якої був який-небудь похмурий пейзаж, думки про смерть і сумна, безвихідна ситуація були поширені серед поетів-сентименталістів.
З 1742 р. Грей проживав у Кембриджі, займаючись вивченням історії та літератури. Він серйозно захопився давньою шотландською та скандинавською поезією. Його вабили стародавні легенди з фантастичним сюжетом і похмурим стилем. Цікавість до такого виду літератури була поширена серед поетів XVIII ст. Як Д. Макферсон написав наслідування кельтського барда Оссіана, Грей створив численні імітації скандинавської та шотландської народної поезії.
Цікавість до стародавніх легенд не була випадковою. Грей завжди приваблювало темне і дике в людині: дивні, загадкові події, несподівані розв’язки і та трагічна урочистість, якою переповнені ці легенди. Для поезії Грея наслідування цих легенд було органічним; він знаходив дивовижну співзвучність між своєю поетичною мовою та мовою стародавніх шотландських чи скандинавських авторів.
Грей був освіченою людиною, чудово знав античну філософію та літературу. З одного боку, його приваблювали стародавні скандинавські та шотландські легенди, а з іншого – класична література. Ці два джерела його поетичного стилю створили об’ємність мислення. Йому водночас імпонували правильність вірша і складність людських переживань.
Для Грея було важливим відтворити момент високого духовного переживання. Людські емоції в їхньому розвитку, хід роздумів були предметом його уваги.
Грей належав до англійської церкви, але його життєві погляди спиралися швидше не на християнство, а на вчення Платона і Сенеки, що також було традиційним для поетів кінця XVII – поч. XVIII ст.
У 1757 р. Хорас Волпол опублікував дві піндаричні оди Грея, а в 1768 р. видав перше зібрання його поезій. Поміж них “Фатальні сестри” (“The Fatal Sisters”) і “Сходження Одина” (“The Descent of Odin”), написані як наслідування скандинавської та шотландської поезії.
Сучасники відгукувалися про творчість Грея по-різному. Д-р Джонсон називав його “нудним в товаристві… нудним всюди… нудним на новий лад”, а його поезію “механістичною”. В. Хезлітт в “Лекціях про англійських поетів” говорив, що проза Грея незрівнянна, своєрідна, а ось вірші він вважав “почасти надто піднесеними та афектованими”.
Незважаючи на славу і популярність Грея серед читачів, С. Джонсон писав, що не зараховує його до кращих поетів. Він дорікав йому за відсутність поетичної уяви та своєрідності художнього стилю, а також за те, що Грей писав “темною” мовою.
Одним подобались меланхолія і печаль віршів Грея, інших саме це й відштовхувало. Але ніхто не заперечував наявності літературного обдарування. Він був одним з найвідоміших перекладачів XVIII ст.
Великою популярністю досі користується листування Грея з X. Волполом, Т. Вортоном і В. Мезоном. Листи Грея, надзвичайно дотепні і цікаві, відомі заледве чи не більше від його віршів.
Перша біографія Грея була опублікована в 1775 р. його другом Мезоном.
H. Волкова
(1 votes, average: 5.00 out of 5)