Головні риси давньогрецької культури

Антична культура називається так завдяки гуманістам епохи Відродження (саме вони надали терміни-назви і для своєї епохи, і для Середньовіччя). Слово “антична” походить від лат. “antіquus” (“давній”). Для діячів епохи Відродження саме греко-римська культура, яку визначали цим терміном, була найдавнішою, а коли було відкрито більш давні цивілізації, термін залишився як спеціальний, що відокремлював греко-римську стародавню культуру (бо вона була сучасницею і египетської, і шумерської, і давньоєврейській) від інших культур Стародавнього

Сходу. ЇЇ хронологічні рамки: ІІІ тис. до н. е. – V ст. н. е.

Ми починаємо вивчати античну культуру з Давньої Греції.

Еллінські племена протягом довгого часу заселяли балканський півострів і вели кочовий спосіб життя. Головне заняття – полювання. Коли вони осіли на півострові, який одержав назву Еллади, то почали займатися землеробством. Взагалі це сільський народ і сільська культура. Адже й Афіни, перш за все, були ринком для сіл Аттіки. Грецький народ починає активно спілкуватися з іншими народами і багато чого навчатися в них. Іх наступне завоювання – підкорення моря.

Між 2000 – 1400 рр.

до н. е. грецькі племена займають Азіатське узбережжя Середземного моря та Егейські острови. У народів, що їх населяли, насамперед, у критян, вони навчилися: 1) писемності; 2) вирощувати виноградну лозу та маслинове дерево; 3) почали освоювати море.

У цей час у материковій Греції виникають міста-держави: Мікени, Тіринф, Пілос, Орхомен, Фіви, Афіни, Іолк, де і селяться ахейці – перші грецькі племена. Саме вони в 1260 р. до н. е. (коаліція ахейських племен на чолі з Агамемноном – царем Мікен) захватили й знищили Трою на узбережжі Малої Азії (ці події й описав в “Іліаді” Гомер – війна точилася 10 років).

У кінці XІІ – XІ ст. до н. е. з півночі почали наступати племена дорійців, які знищували міста-держави. Залишається тільки Аттика з центром в Афінах. Ахейська цивілізація відступає перед дорійською і з цього часу всю територію Греції населяють вже тільки грецькі племена. Саме грецька історія починається у XІ – X, ІX ст. до н. е.

Грецька державність особлива: не існувало єдиної держави Греції, а була система міст-полісів. Це не тільки місто, а й землі, що його оточували. Кожний поліс мав свої звичаї, діалекти, календар, монети, богів і героїв. Часто поліси воювали між собою, як Афіни і Спарта. Але поліс народжував у людини особливі почуття, особливу свідомість. Починаючи з VІ ст. до н. е. більшість полісів мала демократичну форму правління, коли охоронялися права кожного громадянина, що робило його активним учасником політичного життя. Навіть раби були громадянами, бо мали можливість стати ними за заслуги перед полісом (тобто державою). Цікавий факт: за всю історію Афін не було жодного повстання рабів.

Ця форма правління народжувала особливі грецькі почуття, що збагатили людську цивілізацію: патріотизм, почуття людської гідності, мужність вільнолюбство.

Природа Греції, де все можна було оглянути і зрозуміти, де скрізь було видно береги, а острови видно за 150 км і навіть гори були невеликі, в усьому відчувалася міра, народжувала відчуття гармонії, краси, рівноваги.

Державний устрій, гармонійна природа і обумовили головні риси давньогрецької культури.

По-перше, це її гуманістичний характер. Давньогрецький філософ Протагор казав: “Людина – це міра всіх речей”. Потім це гасло стане головним і для гуманістів епохи Відродження.

Гуманізм пояснює і другу рису – антропоцентризм, бо людина – не тільки міра всіх речей, а й головний смисл, ціль. Любов до повсякденних радощів стверджується як ідеал, як основа світосприйняття. Ця риса народжує й дуже важливий для греків культ тіла, взагалі тілесність культури Стародавньої Греції. Культ тіла – культ гармонійної людини, прекрасної і душею і тілом: звідси і пристрасть до занять фізичною культурою і культурою інтелектуальною (філософія, мистецтво, наука). Цікавий факт: у V ст. до н. е. в Афінах малозабезпеченим громадянам надавали допомогу для відвідування театру та спортивних ігор.

Тіло стало мірою всіх форм грецької культури: 1) мистецтва, де зображення оголеного тіла було головною темою; 2) архітектури, математики, де все вимірялося – пальцями, долонями, стопою, ліктем.

Академік О. Ф. Лосєв проаналізував багато концепцій грецької культури і зауважив, що “давньогрецьке світосприйняття є розглядання і дотик світу як тіла. Боги – суть досконалі і прекрасні тіла. Люди – тіла. Космос – живе тіло. Число – тіло. Також тілесна і музика”. О. Шпенглер в “Заході Європи” теж говорить про тілесність як головну рису грецької культури і, порівнюючи її з європейською, зазначає, що це культура завершеного в собі, кінцевого тіла, тобто грецька культура – кінцева і тілесна, західна – духовна і безкрайня. Важливу концепцію природи грецької культури висловив німецький філософ Фрідріх Ніцше, який виділив два головних символи цієї культури: Аполлон і Діоніс. Аполлон уособлює відчуття міри, гармонії. Діоніс – повернення людини до природної стихії, злиття людини з природою, оп’яніння. Але своєрідність грецької культури в тому, що Аполлон не може існувати без Діоніса і навпаки, тобто в їх єдності суворої краси і неприборканої стихії, в одухотворенні тілесності.

Ця єдність породжує ще одну важливу рису – гармонію, відчуття міри, канону. Гесіод писав: “Міру в усьому витримуй!”, а на фронтоні Дельфійського храму Аполлона був напис: “Нічого занадто”.

В V ст. до н. е. скульптор Поліклет автор відомого Дорифора розробив канон пропорцій у скульптурі (в його праці “Канон” визначено, що голова повинна складати 1/7 зросту, обличчя і кисть руки – 1/10, ступня – 1/14). А наприкінці ІV ст. до н. е. Лісіпп – скульптор Олександра Македонського – переробляє цей канон (голова – 1/8). Але канон гармонії залишається.

Грецька культура – культура агоністична. Любов до агону – змагання – знайшла відображення в безлічі музичних, поетичних, спортивних змагань і свят: Олімпійські ігри (з 776 р. до н. е.) – не тільки спорт, а й змагання поетів, художників, ораторів, укладались комерційні угоди. Великі Панафінеї – свято в Афінах на честь богині Афіни і Діонісії – свято родючості, вина, з піснями (саме з нього народилася трагедія).

Релігія і міфологія греків

Міфи становили інтегральну частину давньогрецької релігії. Але початкові релігійні уявлення греків розвивали письменники та поети. Як влучно сказав перший історик культури античності Вінкельман в “Мыслях о подражании греческим образцам” (1755), “Истории искусства древности” (1764), антична культура в своїй суті включає зв’язок з художньою творчістю. Під впливом мистецтва та літератури і формується релігія й міфологія греків. Перша збірка давньогрецьких міфів – це поеми Гомера “Іліада” й “Одіссея”. Саме тут відбувається процес гомеризації богів: вони одержують біографії, історії життя, складається панеллінський пантеон.

В народній теогонії кожний поліс мав своїх богів і свої історії. Спільним було антропоморфне уявлення про богів (вони поводили себе, як люди: сварились, билися, кохалися – “психологічний антропоцентризм”). У цих грецьких теогоніях Зевс був батьком усіх богів.

Але загальногрецька теогонія була подарована грекам теж поетом: саме поема Гесіода (VІІІ – VІІ ст. до н. е.) “Теогонія” і дала назву цьому процесу. Там розповідається про три покоління богів: перший період – космічної еволюції, коли виникають космічні стихії: Хаос → Гея (земля) → Тартар (підземний світ). Із Хаоса → День, Ніч, Повітря, Темрява (пригадайте шумерів).

Другий – народження хтонічних богів, доолімпійських, які уособлювали релігію землі і родючості. Від шлюбу Землі (Геї) та Неба (Урана) народжуються інші боги – так звані Титани.

Третій період – покоління від Кроноса (оскопив батька Урана) і Реї – це олімпійці на чолі із Зевсом. Їх дванадцять.

Персонажами міфів були не тільки боги, а й герої – діти богів і смертних: Прометей, що дав людям вогонь і навчив усьому, Орфей, Геракл.

Грецька міфологія відіграла велику роль у становленні теоретичної рефлексії – філософії. Лосєв зазначає, що філософія почалася з міфу. Але міф був вираженням сліпої інтуїції, а філософія стала смисловою системою світу. Демокрит, Протагор, Сократ, Платон (V – ІV ст. до н. е.), Арістотель (ІV ст. до н. е.) – ось відомі імена грецьких філософів. Вони стали світовим явищем, зокрема Платон. Він був батьком ідеалістичної філософії, за якою реальний світ – це тільки відображення дійсно реального світу ідей. Ідея – це безтілесна форма будь-якої речі і метод її конструювання, і засіб її пізнання. Ідеї протистоїть небуття – матерія і простір. Поєднання матерії та ідеї і породжує чуттєвий світ. Джерело пізнання світу – спогади душ людей про світ ідей, звідки вони прийшли на землю. Платон створив і проект ідеального поліса – держави, якою правлять філософи (це була перша утопія). Арістотель визнавав реально існуючий світ і розробив теорію про єдність форми і змісту.

Періоди розвитку грецької культури