Міф – основа культури

К. Леви-Строс, етнограф, антрополог, дослідник народів, що зберегли й у наш час первісні риси, уподібнював міф кристалу у світі фізичної матерії. Так він образно виразив подання про міф як концентрації властивостей культури й миру. У міфі, немов у коконі, згорнуте все те, що в історії культури розвинене й розгорнуто. Сучасний читач звичайно сприймає міфи, як казки. А от для первісної людини вони були істиною

У міфу немає автора – це втілення колективної свідомості. Міфологія – це первинні образи, які були надбанням роду й передавалися

з покоління в покоління. Міфологія була вихідною формою людського мислення. Саме з її, як метелик з кокона, з’явилися більше розвинені форми мислення – релігійного, художнього, філософського, наукового. Філософ Г. В. Ф. Гегель називав міфи педагогікою людського роду. Міфологія створювала образи-зразки, яким відповідало поводження людини, вся його свідомість і життя. Міф допомагав усвідомити сенс життя й буття плем’я й окремої людини, учив відрізняти добро від зла. У міфах різних народів знаходять при всьому розходженні багато родинного – так само, як і в психіці дитини, а дослідники називають міфологічну свідомість

“дитячою свідомістю”.

Найвідоміший дослідник міфів ф. Шеллинг розглядав міфологію як об’єднання ідей, що споглядаються реально, що послужили первоматерией для мистецтва. Всі форми мистецтва беруть початок у міфології: пісня, балет, живопис, скульптура й, звичайно, театр і художня Література, особливо поезія

Багато дослідників уважають, що й у наш час міф продовжує грати свою визначальну роль як архетип (прототипу). За концепцією К. Юнга, архетипи організують сприйняття й подання людей про зовнішній світ. Те, що прийнято називати знаннями, у дійсності може бути продиктовано уявою. Новий час творить нові міфи. Наприклад, Міфи, по Шеллингу, є проматерией для мистецтва. Всі форми мистецтва беруть початок у міфології. Юнг всю історію культури розглядав, як трансформацію міфів, зведення їх на усе більше високі щаблі

Зоряне небо грецької міфології Грецька міфологія дуже вплинула на культуру всього людства. Подивися на зоряне небо – там видні сузір’я Персея, Кассіопеї, Лебедя, Дракона. Загальноприйняті символи, що персоніфікують їх, а також їхньої назви прийшли до нас від стародавніх греків. У картинних галереях безліч добутків, заснованих на тематиці грецьких міфів

Зі сцени й у наш час не сходять драматичні постановки й балети, де головні герої – із Древньої Греції. Зовсім не дивно, що в різних інтерпретаціях пригоди грецьких героїв стали улюбленим читанням дітей. Мультфільми про аргонавтів, кінофільми про Геракла – все це цікаво й дорослим

Грецькі міфи – дитинство людства. Закони природи, її явища представлялися первісним людям якимсь накопиченням. Треба було впорядкувати хоча б сприйняття незрозумілих, але грізних сил. Одушевленої представляється земля, що народжує небо й харчує його, як вона харчує геть усе. Найдавніша міфологія – міфологія матріархату, її часто називають хтонической, тобто, насамперед зверненої до природних сил землі й підземного миру. Фантазія створює жахливих чудовиськ: багатоголовою, сторукою, наділеною величезною пащею й зміїними хвостами: Лернейская гідра, Єхидна, Химера, страж Аїда – пес Цербер…

Магічною міццю наділялася не тільки безпосередньо земля, але й увесь світ. Боги й парфуми жили й у воді, і в кронах дерев. На зорі культури боги шанувалися у вигляді фетишів – простих фігур, наділених властивостями стратити й милувати. Так, Зевс спочатку був почитаємо у вигляді кам’яної піраміди або колони. Геру в Беотии представляв обрубок деревного стовбура… Поклоніння каменям зберігалася й у більше пізніше час

Грецькі міфи дали початок символіці: виноград, щедрий дарунок Диониса, символізував веселощі, радість, родючість. Кипарис співвідносився з похоронними традиціями, платан – з культом Геракла й взагалі героїв, тополя сприймався як символ мороку, горя й злізла. Лаврове дерево – символ світла, добра, зцілення, а також слави й Творчості, тому що воно було пов’язане з культом Аполлона. Дуб як цар серед дерев асоціювався Сзевсом.

Міняється суспільний устрій – міняються й міфи. У міфології олімпійського періоду, пов’язаного з переходом від матріархату до патріархату, з’являються герої. Вони розправляються з дивовижними тваринами, що ніколи лякали уяву людини, задавленого незрозумілої йому й всемогутній природі. Аполлон убиває пифийского дракона й засновує на цьому місці своє святилище. Від його ж руки гинуть два дивовижних велетні – Від і Эфиальт, які мріяли заволодіти Олімпом. Персей убиває Медузу, Беллерофонт – Химеру. Робить свої Дванадцять подвигів Геракл

З’являється верховний бог Зевс, якому підкоряються всі інші боги. На горі Олімп існує свого роду патріархальна громада, де Зевс – головний

На перший план виходять боги більше доконаного типу. Гера стала покровителькою шлюбів і моногамної сім’ї, Деметра – культурного землеробства. Мудра Афіна Паллада поміняє неприборканого Ареса, вона прихильниця чесної й організованої війни. Афродіта зробилася богинею любові й краси, Гестия – богинею домівки. Артеміда зберегла древні мисливські функції, але тепер вона – гарн і струнка, добре ставиться клюдям.

Словом, всі ніколи примітивні божества зробилися більше одухотвореними, шляхетними, піднесеними. Людина вже не так боїться богів, тому що влада його над природою зросла. Якщо раніше німфи (наяди, нереїди, дріади) були втіленням дикості й хаосу, то тепер Природа з’являється умиротвореної й поэтизированной.

Герой Прометей даровал людям не тільки украдений в олімпійців вогонь, але й зачатки цивілізації. Його дарунок зробив людство незалежним від волі богів і страху перед ними. Коли герой Геракл звільняє Прометея, між ним і Зевсом відбувається велике примирення, що означає торжество Прометея й по великому рахунку людяності

Грецьким богам властиві людські страсті й слабості, вони воюють між собою, обманюють, люблять і ненавидять, мстять і прощають. У пізній період міфологічне мислення стародавніх греків стає джерелом натхнення не тільки для мистецтва, але й для філософії, науки

Небесами, морями й підземним царством правили відповідно Зевс, Посейдон і Аид. Однак останні два підкорялися Зевсу. Всі дванадцять богів жили на горі Олімп, що ніжиться в променях вічного світла. На Олімпі боги мали свої палаци, де вони проводили час у танцях і бенкетах. Їжею їм служили амброзія й нектар. Боги були прекрасні собою й безсмертні. Стародавні греки вважали, що боги постійно беруть участь у житті смертних з моменту народження до смерті. Вони можуть бути як справедливими й милосердними, так і мстивими, грізними


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Міф – основа культури

Categories: Нові твори

Links