ГОЛДСМІТ, Олівер
(1728 – 1774)
ГОЛДСМІТ, Олівер (Goldsmith, Oliver – 10.11.1728, Палласмор, Ірландія – 04.04.1774, і Лондон) – ірландський письменник. Дитинство Олівера Голдсміта минуло в Ірландії. Він був другим сином небагатого англійського священика Чарлза Голдсміта та Енн Джоне. Після смерті одного з родичів сім’я успадкувала будинок в м. Ліссой. Тут у шестирічному віці Г. пішов до школи. Приблизно в той самий час він перехворів віспою, яка назавжди спотворила його обличчя. З 1738 до 1745 р. Г. навчався в єпархіальному училищі в Елфіні та школі в Білоні.
Батько Голдсміта
На початку 1756 р. Голдсміт повернувся у Лондон, де безуспішно намагався знайти роботу лікаря. Він почав працювати як перекладач і репортер, пізніше в періодичній пресі з’явилися його статті, оповідання та вірші.
Слава прийшла
Форма, запозичена з популярних тоді “Перських листів” Монтеск’є, дала можливість авторові змалювати в сатиричних есе звичаї тогочасної Англії з точки зору іноземця, котрий бачить усе це вперше і оцінює мовби збоку. Після публікації “Громадянина світу” у пресі з’явилося декілька відгуків на цю книгу, і Голдсміт став відомим. Приблизно в той самий час письменник став членом престижного клубу завдяки своїй дружбі із С. Джонсоном і Дж. Рейнолдсом. Членами цього ж клубу були Д. Геррік, Е. Бйорк, Дж. Босуелл. У Голдсміта була репутація людини дивакуватої, яка до того ж мала вкрай неврівноважений характер. І тому, коли в 1764 р. вийшов друком його знаменитий “Мандрівник” (“The Traveller’s Prospect of Society”), члени клубу заледве повірили, що автор і їхній дивний приятель одна і та сама особа.
Період творчості Голдсміта був хоча й коротким, але досить інтенсивним: “Векфілдський священик” (“The Vicar of Wakefield”, 1766), “Покинуте село” (“The Deserted Village”, 1770). Голдсміт, який працював дуже багато і напружено, змушений був заробляти на прожиття. До того ж він був украй самотнім: у нього не було сім’ї, не було особливо близьких людей. В очах сучасників він був диваком: такій думці сприяли некрасива зовнішність та ексцентричні манери.
Помер він у 45 років від хвороби нирок. На пам’ятнику у Вестмінстерському абатстві вибиті слова його друга – доктора Джонсона: “Любов товаришів, вірність друзів, повага читачів звели цей пам’ятник на честь Олівера Голдсміта; він був поетом, істориком, філософом; заледве чи залишив він який-небудь жанр літератури незайманим, прикрасив кожен, у якому лише писав, чи слід було викликати сміх, чи здобувати сльози”.
Дійсно, у творчості Голдсміта дивовижним чином поєдналися сатиричний “Громадянин світу” зі звичаєво-описовим романом “Векфілдський священик”, сумна елегійна поема “Покинуте село” з веселою, близькою до шекспірівської комедією “Ніч помилок” (1773).
Незважаючи на таке жанрове розмаїття, а багато в чому, можливо, і завдяки йому, чітко проглядається основний принцип літературної творчості Голдсміта. Це його стосуються знамениті слова Сократа – “вивчати людину”. Цей вислів цілком співзвучний з просвітницьким прагненням вивчати людську природу. Для Голдсміта кожен жанр – можливість з різних точок зору показати одне: природу людини.
Так, “Векфілдський священик” продовжує англійську романну традицію. Вивчення людських звичаїв і моралі, їхній аналіз і обов’язкова повчальна інтонація автора – все це ми знаходимо в романах Г. Філдінга, Л. Стерна і Т. Дж. Смоллета.
Автобіографічні мотиви, які звучать у деяких його творах, відчуваються і у “Векфілдському священику”. Син священика Прімроза, Джордж, багато в чому повторює біографію самого Голдсміта: він постійно змінює професії, вирізняється неврівноваженим характером, багато подорожує. Сам Прімроз – традиційний для англійського роману персонаж, чимось схожий на пастора Адамса з “Джозефа Ендрюса”, як і сам сюжет роману нагадує сюжет Г. Філдінга: безкінечні поневіряння, довгі мандри та щасливий фінал.
Голдсміта порівнювали з Л. Стерном, зараховуючи першого до сентименталістів. Він дуже обурювався, оскільки самого себе таким не вважав; мало того, він неодноразово їдко висловлювався на адресу Стерна, вважаючи сентиментальність його стилю “безсоромною і нахабною”. А роман “Векфілдський священик “багато в чому спародіював стиль “Життя і думок Трістрама Шенді”.
Священик Прімроз, засмучений під час мандрівки долею своєї дочки, розмовляє з людьми, котрі трапляються йому на шляху, про театр і політику. Голдсміт змальовує це без тіні іронії, оскільки єдина можливість нормального життя – це звернення до розуму. Розум домінує над усім, він усьому мірило й оцінка. У яких би обставинах не опинялися персонажі роману, єдиним критерієм істини виявляється розум.
Голдсміт розмірковує про природне право людини і водночас демонструє цілковиту відсутність будь-яких прав у бідної людини і безмежне, необмежене право в багатіїв (у поміщика Торнхілла). Для Голдсміта це порушення природного розвитку подій, посягання на людську незалежність.
І щасливий кінець у “Векфілдському священику” не видається банальним: Голдсміт чудово знав реальне життя і розумів, що це тільки ілюзії, і в реальному житті на героїв чекали б нові випробування. Але заключна фраза роману багато чого пояснює: “Віднині в мене одна-єдина турбота: бути таким шляхетним у щасті, наскільки смиренним я був у біді”. Віра у віднайдення щастя необхідна для підтримання стійкості та смирення, без яких неможливі не лише досягнення щастя, а й саме життя.
Коли Голдсміт опублікував у 1770 р. “Покинуте село”, багато його знайомих упізнали в Обурні Ліссой, де проминуло дитинство Г. і за яким він дуже сумував усе життя. Можливо, саме це дало можливість змалювати в поемі не абстрактне село (що було традиційним для пасторальних віршів), а конкретне місце і реальну тугу за втраченою ідилією.
Його змалювання села було реальним і конкретним. Він трагічно сприймає розорення сіл, зникнення традицій “старої доброї Англії”. У статті “Зміни в житті бідняків” Голдсміт писав: “Майже в усіх частинах королівства працелюбних батьків сімей проганяють, а землі посідають всілякі підприємці чи обгороджують, щоби слугували місцем для розваг і забаганок”.
Знову лунає – тепер уже в поезії – тема безправ’я незаможного та необмеженої влади тих, у кого є гроші та влада. Завдяки традиційній для просвітницької думки увазі до людської природи, до психології людини, завдяки чутливому і водночас іронічному стилю, Голдсміт був надзвичайно популярний серед сучасників. Численні передруки свідчать про те, що його творчість цікава й тепер.
Українською мовою окремі вірші Голдсміта переклав П, Грабовський.
H. Волкова
(2 votes, average: 3.50 out of 5)