Гнівний осуд тоталітарного режиму в романі І. Багряного “Тигролови”
Тоталітарний режим, сталінщина, радянська імперія. Для молодого покоління ці слова вже належать до архаїзмів, історичного минулого. Декому ж не дають спокою страхітливі спогади, а ще інші – жалкують за тією системою, бо вона будувала комунізм “для окремо взятих осіб”, серед яких були й вони, а для мільйонів – те, що закінчувалося на “лаг”. Бамлаг, Сєвлаг, Дальлаг і в цілому – ГУЛАГ. Пригадаймо майстерно зображений у романі І. Багряного “Тигролови”, “Світ на колесах” та пасажирів комфортабельного експресу, який котився,
У салон-вагоні “на сніжно-білих столиках в такт поїздові видзвонювали малиновим дзвоном пляшки: червоне “Бордо”, і пиво, і коньяк, і лікери, і золотоверхові портвейни… Обабіч пляшок стоять скляні вази з помаранчами, цукерками, плитками шоколаду, пастилою, тістечками – мерехтять, випромінюючи з боків веселку і снопи проміння”. Запопадливі кельнери вгадують наперед кожне бажання клієнта… “Далебі це єдине місце у цілій тій фантастичній “шостій
І це тоді, коли переважна більшість громадян цієї ж країни голодує, надривається від непосильної праці на “ударних будовах”-каторгах, як-от місто Комсомольськ чи Байкало-Амурська магістраль. І тоді, коли тими ж коліями мчать поїзди-дракони зі своїми жертвами-в’язнями в череві, а “крізь загратовані діри” дивляться “тоскно Грона мерехтливих очей” людей, одірваних од рідного краю, замучених і зневажених. Можливо, це злочинці, вбивці, грабіжники? Ні! Це чесні трударі – полтавські, катеринославські й херсонські “куркулі”, “державні злодії”, суджені “за колоски” та й всякі “вороги” – вчені, учителі, селяни і робітники… Григорій Многогрішний, один із таких арештантів, утікач, розповідає Наталці про причину свого жорстокого вчинку щодо майора ОГПУ – НКВД: “Цей пес відбивав мені печінки, ламав кості, розчавлював мою молодість і намагався подряпати серце, якби дістав. Так довгих-довгих два роки він мене мучив. А потім спровадив до божевільні. І все за те, що я любив свою батьківщину.
І я ще тоді поклявся іменем матері моєї, що відірву йому голову. Я втік з божевільні… Потім мене знову піймали і знову мучили такі, як він,- його поплічники… А потім присудили до двадцяти п’яти років каторги. І все тільки за те, що я любив свій нещасний край і народ…”
Усі, хто відчував себе людиною мислячою, а тим більше свідомим українцем, безжально винищувалися тоталітарною системою, якій потрібні були лише безвільні, безголосі раби, що, не пам’ятаючи свого роду й племені, повністю були б віддані “вождю”.
Найогиднішим втіленням сталінізму є образ майора ОГПУ – НКВД Медвина. Цей слідчий зробив собі кар’єру на кістках, крові та стражданні людей. І пишався цим: “Диво – це він! І легенда – це він! Тут – під блискучою уніформою – сховані такі речі, що перед ними поблідли б сам Арсеньєв… і навіть всі тигри”. “Він дисциплінований, і точний, і не схильний вдаватися у дрібниці”. Такі, як честь і саме життя в’язнів. Медвин не марнує часу: у поїзді, їдучи на нову високу посаду, п’є вино і штудіює промову вождя. Цитатами з неї про “бдітєльность” можна прикрити будь-який свій злочин, тортури й знущання беззахисних арештованих. Добитися повної влади над тілом і душею в’язня, змусити його падати на коліна, просити й благати – ось кредо цього служаки. Та очі цих замучених усе життя переслідували його, не давали спати. Гине Медвин, як боягуз, від справедливої помсти Многогрішного.
Разом із вождем згинула і система тоталітаризму. Наш народ невпинно рухається по шляху до демократії. Але ні-ні, та й чується зітхання за “твердою рукою”. Ці люди забувають, що народові ота “тверда рука” обійшлася мільйонами життів і невимовними стражданнями.
Своїм гнівним осудом тоталітарної системи І. Багряний застерігає від помилок прийдешні покоління. Письменник виражає глибоку віру в краще майбутнє свого народу, адже в нього завжди були і є такі лицарі духу, як Григорій Многогрішний.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)