Гиппиус Зінаїда Миколаївна
Зінаїда Миколаївна Гиппиус – поет, прозаїк, критик. В 70-е г. її батько служив товаришем обер-прокурора сенату, але незабаром переїхав із сім’єю в Ніжин, де одержав місце голови суду. Після його смерті, в 1881 році, сім’я переселилася в Москву, а потім у Ялту й Тифлис. Жіночої гімназії в Ніжині не було, і основам наук Гиппиус навчали домашні вчителі. В 80 р., живучи в Ялті й Тифлисе, Гиппиус захоплюється російською класикою, особливо Ф. М. Достоєвським. Вийшовши заміж за Д. С. Мережковского, улітку 1889 р. Гиппиус разом із чоловіком переїжджає в Петербург,
У пресі вірші Гиппиус з’явилися вперше в 1888 р. в “Північному віснику” за підписом Зінаїди Гиппиус. Пізніше вона бере псевдонім Антон Крайній. Основні мотиви ранньої поезії Гиппиус – прокльону нудної реальності
У двох перших книгах оповідань Гиппиус панували ті ж настрої. “Нові люди” (1896) і “дзеркала” (1898). Основна думка їх – твердження істинності лише інтуїтивного початку життя, краси “у всіх її проявах” і протиріччях і неправді в ім’я якоїсь високої істини. В оповіданнях цих книг – явний вплив ідей Достоєвського, сприйнятих у дусі декадентського світорозуміння
В ідейно-творчому розвитку Гиппиус більшу роль зіграла перша російська революція, що звернула неї до питань громадськості. Вони починають тепер займати велике місце в її віршах, оповіданнях, романах. Після революції виходять збірники оповідань “Чорне по білому” (1908), “Місячні мурахи” (1912), романи “Чортова лялька” (1911), ” Роман-Царевич” (1913). Але говорячи про революцію, створюючи образи революціонерів, Гиппиус затверджує, що щира революція в Росії можлива лише у зв’язку з революцією релігійної (точніше – у результаті її). Поза “революцією в дусі”, переконувала Гиппиус, зображуючи в “Чортовій ляльці” російську післяреволюційну дійсність, соціальне перетворення – міф, вимисел, гра уяви, у яку можуть грати лише неврастеніки-індивідуалісти
Зустрівши вороже жовтневу революцію, Гиппиус у місці з Мережковским в 1920 р. емігрувала. Емігрантська творчість Гиппиус складається з віршів, спогадів, публіцистки. Вона виступала з різкими нападками на Радянську Росію, пророчествовала її швидке падіння. З Емігрантських видань найбільший інтерес представляє книга віршів “Сяйво” (Париж, 1939), два томи спогадів “Живі особи” (Прага, 1925), дуже суб’єктивних і дуже особистих, що відбила її тодішні суспільні й політичні погляди, і незакінчена книга спогадів і Мережковском (Гиппиус – Мережковская З. Дмитро Мережковский – Париж, 1951), про яку навіть критик емігрант Г. Струве сказав, що вона вимагає більших виправлень “на упередженість і навіть озлобленість мемуариста” (Струве Гиппиус. Російська Література у вигнанні. – Нью-Йорк, 1956 – с. 139).
(2 votes, average: 5.00 out of 5)