Гімн – ІВАН ФРАНКО Скорочено
Вічний революцьонер –
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю.
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані.
Ні гармати лаштовані.
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело.
Він не вмер, він ще живе!
Хоч від тисяч літ родився.
Та аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І простується, міцніє,
І спішить туди, де дніє:
Словом сильним, мов трубою,
Міліони зве з собою,-
Міліони радо йдуть.
Бо се голос духа чуть.
Голос духа чути
По курних хатах мужицьких,
По верстатах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум, нещастя.
Сила родиться й завзяття –
Не ридать, а добувати
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.
Вічний революцьонер –
Дух, наука, думка, воля
Не уступить пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна,
Покотилася лавина,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
Коментар
Вірш “Гімн” 1. Франка – одна із найсильніших за звучанням, за
ІВАН ФРАНКО
(1856-1916)
Народився майбутній письменник у селі Нагуєвичі (тепер село Івана Франка) Дрогобицького повіту на Львівщині в родині коваля. Навчався у початковій школі с. Ясениця Сільна, потім у монастирській школі отців-василіан у Дрогобичі й у Дрогобицькій гімназії. Наука була тоді важкою, Івана приймали скрізь недоброзичливо й навіть вороже як сина “хлопа”, але своїми успіхами він швидко здобув авторитет. Багато читав, навіть почав складати власну бібліотеку й писати власні твори. Рано пішов із життя батько, а потім і мати. Це стало для юнака великою трагедією.
1875 року І. Франко вступив на філософський факультет Львівського університету, увійшов до складу редакції журналу “Друг”. Через рік з’явилася його перша поетична збірка “Баляди і розкази”.
У 1878 році поета заарештували за нібито соціалістичну агітацію і пропаганду, посадили разом зі злодіями і тримали дев’ять місяці” Після цього від нього відвернулися друзі, батьки коханої дівчини змусили її з ним порвати.
І. Франко з другом М. Павликом засновує журнал “Громадський друг”, а після його заборони створює нові – “Дзвін”, згодом “Молот”
У 1880 році Франка заарештовують удруге, знову ж таки за нібито підбурення селян проти “законного порядку” і тримають три місяці. Франко пише багато поетичних творів та прозових – “Борислав сміється”, “Захар Беркут”, робить переклади; працює у журналах “Зоря”, “Діло”. У 1886 році одружується в Києві з Ольгою Хоружинською. У 1887 році виходить поетична збірка “З вершин і низин”, через два роки його арештовують утретє на два місяці з тієї ж причини – за зв’язок із групою київських студентів, що прибули до Галичини. У 1893 році Франко захистив у Віденському університеті дисертацію, але “мужика” не допустили до викладання у вищому навчальному закладі.
Виходять драма “Украдене щастя”, збірка “Зів’яле листя”, “Мій Ізмарагд”, “З днів журби”, роман “Перехресні стежки” та інші. Останні роки життя для поета були нелегкими – у боротьбі з нуждою, хворобою, у переживаннях за долю дітей, яких розкидала війна, за хвору дружину.
На могилі письменника у Львові споруджений пам’ятник із символічним образом Каменяра, який розбиває скелю, торуючи шлях до нового життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)