Герої й жанри романів Моэма

Моэм називав себе письменником-самоучкою. Він багато працював, аби тільки досягти вершин професійної майстерності; і він досяг успіху: у нього з’явилося відчуття, що він “став чутливий, начебто фотоплівка” і за допомогою уяви міг кожного, з ким звела його доля, “відлити в справжній образ”. Його не захоплювало експериментування в літературі. Він намагався писати без усяких мудрувань, цілком вкладаючись у традиційні форми й, будучи прекрасним оповідачем, умів “мислити сюжетом”. Йому було про що розповісти і йому було цікаво

оповідати. А оскільки людям завжди приносить задоволення слухати цікаві історії, те Моэм прагнув цю потребу задовольнитися

Його цікавлять контрасти, які він виявляє в людях, у їхніх характерах і діях. Вивчаючи людську природу протягом всього, життя письменник зізнавався, що й на схилі віку сприймав людину як загадку й завжди остерігався судити про людей за першим враженням. Він був терпимий, і ставився до навколишнім з гумором. “Немає нічого прекрасніше за доброту”, – затверджував Моэм, і разом з тим уважав, що “не слід чекати від людей досить багато”.

Оптимістом Моэм не був. Він називав

себе войовничим песимістом, де живе у світі, “котиться в прірва”. І це чимало проясняє в його Творчості. Трагізм світовідчування присутній у багатьох його добутках, однак, герої М. знаходять у собі сили протистояти долі, шукають вихід зі стану “людського рабства”, млявості буття. Проблема трагізму людського існування розглядається Моэмом у декількох аспектах: він трактує її в космічному плані (“Земля – усього лише грудочка бруду, що літає в пространствие навколо другорядної зірки, що помалу вистигає”); розглядає в плані антропологічному, розвиваючи думку про те, що люди – “іграшки в руках природи”; зв’язує трагізм буття із соціальними умовами життя людей

Світоглядні й естетичні принципи Моэма, що остаточно зложилися на початок Першої світової війни, не випробували яких-небудь по суті змін у наступні роки, коли він, успішний письменник і один з найбагатших людей, жив на своїй розкішній віллі на півдні Франції, маючи повну можливість жити так, як він хотів. Він був стійок у своїх поглядах на життя, людей і мистецтво. Тим більше значимим є його запис 1949 р. в “Записі письменника”: “Мистецтво, якщо воно не сприяє правильній дії, усього, лише опіум для інтелігенції… Я думаю, що в героїчній мужності, з яким людина зустрічає божевілля миру, є краса значно більше, ніж краса мистецтва”.

Глибина драматичних конфліктів визначає структуру романів Моэма, що представляють значну частину його літературної спадщини. Життя героїв складається нелегко, воно сповнено стражданнями, втратою ілюзій. Вони самотні, їх не розуміють близькі, вони болісно шукають свій шлях і своє місце в житті. Безрадісне життя з тупим і нечутливим чоловіком мисис Креддок. Глибоко страждає герой “Тягаря людських страстей” Филип Кери. Рано осиротівши, залишається позбавленим любові, турботи й пещення. Не збувається його мрія стати художником, нестерпно болісні відносини Смилдред.

У буквальному перекладі назва цього багато в чому автобіографічного роману – “Про людське рабство”. Так називається один з розділів роботи філософа XVII ст. Б. Спинози “Етика”, у якій людина й всі її дії розглядаються як частина світової детермінованої у всіх своїх елементах системи. Навчання Спинози близьке Моэму. Особливо сильний вплив зробив враження на нього визначення афектів як причини людського рабства. Людина – раб своїх страстей, своїх афектів, але йому невідомі причини потягів, які він відчуває. І оскільки вони сховані від її, її страждання поглиблюють. Тільки розум, тільки звертання до корисного людям діяльності може звільнити людину від рабства

Важкий шлях пізнання долає герой роману “Тягар людських страстей”. Ставши лікарем і допомагаючи людям, він здобуває довгоочікувану волю. Але звільнення від рабства відбувається не тільки через цю причину. Моэм уважає, що відчути себе щасливим можна тоді, коли осягнеш: “візерунок людського життя” дуже простій – “людин народжується, працює, одружується, народжує дітей і вмирає”. Усвідомлення цієї істини звільняє людину від багатьох ілюзій, а тим самим допомагає їй жити

За своїм характером “Тягар страстей людських” – це “роман виховання”, входження героя в життя. У ньому переданий рух від дитинства до отроцтва, а потім – до юності й зрілості. Цей шлях позначений важливими подіями, багатьма відкриттями, подоланням труднощів. Герой пізнає себе, людей, життя. Йому доводиться робити вибір, вирішувати всі нові й нові проблеми. Складна ситуація виникає в житті Филипа Кери з Милдред. Історія його любові до цієї жінки описана докладно, повно, детально. Передано всю глибину пережитого їм горя, болю, розпачу, приниження, безсилля, зльоти надій і розпач. “Життя його здавалася жахливим, поки мірилом було щастя, але тепер, коли він вирішив, що до нього можна підійти з іншою міркою, у нього знову додалося сил. Щастя було таким найменшим, як і горі. І те, і друге разом з іншими дрібними подіями його життя впліталося в його візерунок… Усе, що з ним трапиться далі, лише вплете нову нитку в складний візерунок його життя, а коли настане його кінець, він буде радуватися тому, що малюнок близький до завершення. Це буде твір мистецтва, і він не стане менш прекрасним від того, що він один знає про його існування, а з його смертю він зникне. Филип був щасливий”.

У контексті літератури Англії початку сторіччя роман Моэма тематично близький до таких добутків як “Найбільш довга подорож” (1907) Э. М. Форстера, “Сини й коханці” (1913) Д. Г. Лоуренса, “Портрет художника змолоду” (1916) Дж. Джойса. Ці романи написані письменниками різної естетичної орієнтації, але в кожному з них Мова йде про входження героя в життя, про пошуки свого покликання

У романі “Місяць і шеляг” Моэм розповідає про трагедії художника. Тема долі вченого звучить у романі “Квітчасте покривало”. Про долю акторки розказано в романі “Театр”. Герої цих добутків – люди, віддані своєму покликанню, які протистоять обивательській стихії заради служіння живопису, науці, сцені. Знайшовши себе, людина вплітає нитка у свою долю

З особою силою талант Моэма виявився в жанрі оповідання. Особливість оповідань Моэма складається в об’єднанні остросюжетности із психологізмом. “Вивчення характеру – моя спеціальність”, – говорив Моэм. Разом з тим він відзначав свою схильність до драматизації дії й гостроти розвитку конфлікту. В оповіданні “Щось людське” Моэм писав: “Я люблю оповідання, у якому є початок, середина й кінець. Мені обов’язково необхідні “сіль”, який-небудь зміст. Настрій – це чудово, але один лише настрій – це рамка без картини”. Моэм додержувався принципу бути цікавим без фантастичного стилю, створювати захоплюючі історії, зберігаючи вірність життя. І ще одна особливість: присутність в оповіданні самого автора, від імені якого найчастіше й ведеться розповідь. Іноді це сам Моэм – проникливої, позбавленої повчальності й моралізму, що відсторонений від подій; іноді це хтось іншої – “оповідач”, чий образ, не зливаючись із образом автора, залишається в дечому йому близьким. Іноді оповідач виступає під ім’ям Ешендена, чий образ і подобу нагадують Моэма. Але хто б не розповідав історію, він завжди тримає читача й слухача в напрузі, а зміст стягує враження своєї несподіванкою

Життєві ситуації, які передає Моэм, можуть здаватися несподіваними, поводження людини – непередбаченого, його вчинки – позбавлені логіки, але за всім цим – щось цілком збагненне, “щось людське”, як визначає це сам письменник. Чимало оповідань Моэма стали класикою новелістичного жанру (“Дощ”, “За годину до файф-про-жмута”, “Санаторій” і ін.).

У критично-біографічній літературі інтерпретація творчості й особистості Моэма суперечлива, неоднозначна. Один з перших біографів письменника (Т. Морган, 1980) акцентує увагу на негативних сторонах натури й характеру Моэма. Він пише про нього як про циніка, жінконенависника, людину, що болісно реагує на будь-яку критику й легко йде на компроміси. М. Колдер (1989) створює інший образ: не мізантроп і не цинік, не жорстокий і не озлоблений чоловік, а дотепний і іронічн, чуйний і терплячий, незмінно працьовитий і твердий, що самостійно й рішуче прокладає собі шлях у літературі. Ні єдності й в оцінках художньої цінності добутків письменника: для одних Моэм – автор добутків, розрахованих на невибагливого читача, на смаки якого він і орієнтується, для інших – творець романів і оповідань, які справедливо зайняли помітне місце в літературі нового часу. Але читач уже зробив свій вибір самостійно, давно виявивши зацікавленість добутками М.