Герой роману російського письменника Арцибашева “Санин”
Фігура Санина має деякі автобіографічні риси, головним чином це ставиться до морально-світоглядних установок Санина. Герой з’явився результатом розвитку ряду попередніх йому образів: художник Молочаев (“Дружина”, ок.1902), Іван Ланде (“Смерть Ланде”, 1904), Андрєєв і Коренев (“Тіні ранку”, 1905). В образі С. Арцибашев виявив соціальний тип – людини “нової моральності”, що різко відкидає ідеал самопожертви особистості й служіння суспільному благу, що очолювало в літературі до появи Санина.
Герой – індивідуаліст, життєлюб
Реакцією на появу в пресі роману про С. з’явилася величезна кількість статей і книг, йому присвячених. Критики розділилися на два табори. Одні, як И. П. Баранів, гаряче привітали С. – співака “волі” від століттями рутини, що давить, і “символ прийдешньої сили”. Інші, як Г. С. Новополин і А. П. Омельченко, віддавали його анафемі, називаючи “диким звіром”, “соціальним паразитом”, затверджуючи, що С.- герой порнографічного роману, спадкоємець героїв дійсно порнографічних романів 80-х рр. XIX століття. Проти роману і його автора було порушено кілька судових справ. Але Д. В. Філософів ще в 1909 році писав, що тут Мова йде не про похіть, а про “скорботу підлоги”. Після “шедеврів” порнографічного буму, що захлиснув Європу в XX столітті, мабуть, що Санин усього лише реакція на пуританство влитературе.
Санин герой перелому часу, межвременья. Суть образа Санина – у таємничій взаємодії тіла й духу в людині, низинн і святого почав його душі. Дослідження цієї проблеми в російській літературі має більші традиції, насамперед у Творчості Л. Н. Толстого й Ф. М. Достоєвського. При применшенні вищого початку низинне переважає, перетворюючи людини в істоту гірше звіра. Але при замовчуванні проблем плоті або при недотепному аскетизмі плоть заявляє про себе, приводячи людини до виродливої форми життя
Сила образа Санина полягає в залученні уваги до того, що прийшов час повернутися до основ і переглянути сформовані в суспільстві погляди на єство людини. С.- герой заперечення, що знає, як “не треба”, що прийшов на гребені хвилі багаторічної літературної проповіді необхідності придушення плоті й замовчування самого факту її існування. С. як би оголює, розкриває низ менную природу людини. Характерно, що в романі часто зустрічаються слова “звір” і “тварина” по відношенню практично до всіх персонажів. Викликає співчуття неприйняття С. виродливих сторін життя міщанства й поверховості в розумінні духовного життя. Але у своєму запереченні С. доходить до думки про те, що плоть – єдине “єство” людини, що тільки її повне звільнення приведе людини на щастя. При цьому він, природно, заперечує саму думку про позитивність впливу християнства на природу людини, продовжуючи лінію “Антихристиянина” Ницше. У своєму запереченні С. доходить до положення про безплідність думки людини взагалі. Фауст і Гамлет йому нудні, як і Заратустра.
Санин герой-проповідник, що відкриває навколишні нові істини. Він мрячно говорить про нові умови життя, при яких не буде ні звірств, ні аскетизму. Саме ця туманність робить С. героєм проміжним, двоїстим. Це герой нереалізованих можливостей, не знаючий, “як треба”, але на відміну від героїв Толстого, що мучаться цим, і Достоєвського не йде в глибини саморефлексії, всьому сон, що предпочитает, і чарку горілки. Він здатний на короткочасний щиросердечний порив, співчуття. Однак прийнята їм формула життя перетворює його з людини в самця й веде до все більшої туманності щодо шляхів до “єства” і щастю
А. Блок, один з деяких сучасників, отнесшихся мудро до образа С., задавався питанням щодо його майбутнього, уважаючи, що швидше за все С. “втратиться”. Образ С. одержав в Арцибашева завершення в образі художника Михайлова (“В останньої риси”, 1912), що, випливаючи “голосу єства”, дійшов до брутальності й насильства, а потім до втрати можливості “насолоди життям” і всепоглинаючої туги
(2 votes, average: 4.00 out of 5)