Герой раннього оповідання Булгакова
Герой раннього оповідання не відокремлює себе від загальної відповідальності. Він готовий взяти на себе провину, що не врятував, не допоміг, не зумів хоча б сказати те, що зуміли викричать тифозна Серафіма й “красномовний вістовий” Крапилин. Щоб висловити істину, потрібно забутися, збожеволіти, “не віддавати звіту” (“коли в нас, віддаючи звіт, говорять, ні слова правди не доможешся”, – похмуро сострит Хлудов). Крапилин повинен був упасти “у забуття” і занестися в згубні височіні, щоб правда разом із кров’ю горлом пішла
Згубні
Саме звідси бере початок у мистецтві Булгакова нерозв’язна суперечка на місячній доріжці, що ведуть Иешуа й Понтій Пілат. І так само як прокуратор Іудеї, Хлудов наділений таємним знанням істини, болісною спрагою цю істину почути (“поговори, солдат, поговори”).
Булгакову було дуже важливо Еивести Хлудова на рівень ідейної людини, своїми засобами вирішальні старі теми вітчизняної культури. У величезній ремарці, що випереджає другий сон, у словесному портреті героя письменник з явним натиском акцентував собирательно-исторические деталі, не вичерпані генеральською атрибутикою. “Людина цей особою біла, як кістка. Хлудов кирпатий, як Павло. ока в нього старі. На ньому солдатська шинель, підперезаний він ременем по ній не те по^-жіночі, не те як поміщики підперізували шлафрок”, “на руках рукавиці. На Хлудове немає ніякої зброї”.
У вигарному димі станції, під чорними мішками повішених, під ніжні мідні вальси (“колись під цей пульс танцювали на гімназичних балах”), під безглузде бурмотання здурілого залізничника з переляканою дівчинкою на руках вершиться в “Бігу” останній акт російської ідейної драми
Він проходить у супроводі вільно осмисленої біблійної тематики, що займає істотне місце до п’єси про “крайні часи”. Епіграфи з “вічної книги”, пародійно подана сюжетика, теми й образи християнської культури в перетинанні з іншими точками зору утворять дуже важливі значеннєві вузли “Перегони”.
В “Білій гвардії” точка зору “вічної книги” заявлена в епіграфі й проведена аж до фіналу. “У міру того як він читав приголомшливу книгу, розум його ставав як блискаючий меч, що заглиблюється в тьму. Він бачив синю бездонну імлу століть, коридор тисячоріч. І страху не випробовував, а мудру покірність і благоговіння”.
Такий цитатний дозвіл теми, характерне для російської літературної традиції, із часом ускладнювалося Булгаковим, аж до зухвалої спроби створити власну “вічну книгу”, паралельну легендарному джерелу. В “Бігу” стрижневий мотив роздвоюється: авторська точка зору різко відділяється від офіціозного або наївно-життєвого тлумачення древніх пророцтв. Уже в першому, “монастирському” сні Булгаков відштовхується від догматично-казенного погляду на що відбувається, носієм якого виявляється “пастир невартий”. Архієпископ тлумачить навколишнє як повне підтвердження пророцтва: “.розточилися. Недарма сказано: “і дасть їм накреслення на руках або на чолах їх.” Зірк-те п’ятикутні, звернули увагу?”
Цей апокаліпсис для домашнього вживання знижений і спародирован ганебною втечею пастиря, що негайно перейшов на мирський стиль: “Всеблагим господи, що ж це?” – і відразу: “Двуколки з ви-те є?”
Зіткнення подій реальної історії із цитатно-книжними поданнями про неї героїв п’єси в другому сні одержує новий розвиток. Їдка іронія укладена вже в міфологічному маскараді, улаштованому навколо Хлудова. Штабні пропагандисти розгорнули на станції наочну агітацію для підняття духу вмираючої армії: “Білий юнак на коні списом вражає дракона, перед Георгієм Победоносцем лампада”. Примітивна фантазія армійських декораторів викривається самим Хлудовим, він виявляється циніком і відщепенцем стосовно класичного сюжету, що йому запропоноване розіграти. Перебиваючи архієпископа, що звернувся з молитвою до Георгія Переможцеві, він знизить високу тему: “Ваш високопреосвященство, простите, що я вас перебиваю, але ви дарма турбуєте добродії бога. Він уже явно й давно від нас відступився. Адже це що ж таке? Ніколи не бувало, а тепер воду із Сиваша погнало, і більшовики, як по паркеті, пройшли. Георгій^-те Переможець сміється!”
Другий сон просочений хлудовскими блюзнірствами на адресу легендарних мотивів. Прочитавши заздалегідь заготовлений наказ про відступ, привезений головнокомандуючим, Хлудов оцінить: “А, уже готово! Ви передбачали? Це добре, нині отпущаеши раба твого, владико.” А слідом за цим інспірує зустріч Корзухина й Серафіми, другим планом якої знову стає євангельський сюжет: подібно легендарному Петрові, Корзухин відрікається від дружини: “Ніякої Серафіми Володимирівни не знаю. Цю жінку бачу вперше в житті” (відзначимо попутно, що “росіяни сни” “Перегони” супроводжуються в Булгакова цілим ланцюжком зречень: відрікається від своєї пастви Африкан, Корзухин – від Серафіми, нарешті, не витримавши сяйва червоної голки в контррозвідці, від Серафіми відрікається й Голубків).
Четвертому сну поданий епіграф: “.і безліч різноплемінних людей вийшли з ними.” Авторський погляд на легендарне джерело в цьому сні найбільше різко зіштовхується зі спробою використати його для твердження догматично-цитатної точки зору на що відбувається. Виникають характерні суперечки Хлудова й Африкана із приводу тлумачення того або іншого місця Священного писання. Африкан трактує втечу із Севастополя в дусі древнього результату: “.і відправилися сини ізраїлеві з Раамсеса в Сокхоф до шістисот піших чоловіків, крім дітей”. Хлудов відразу подає уїдливу репліку: !”Пом-ню-с, читав від нудьги в купі. “Ти дунув духом твоїм, і покрило їхнє море. Вони поринули, як свинець, у великих водах.” Про кого це сказано? А? “Поженуся, наздожену, розділю видобуток, насититься ними душу моя, обнажу меч мій, винищить їхня рука моя”. “Що, гарна пам’ять? А ви чого тут стирчите?” І далі, після обуреної репліки Африкана: “Хто чекає”, той дочекається. Це в стилі вашої Біблії”.
У суфлерському екземплярі “Перегони” (1928) цей діалог був виписаний у ще більш блюзнірському плані: “И в самій справі, – ёрничает Хлудов, – ми з вами сидимо тут, Священне писання згадуємо, а Будьонний у цей час до Севастополя змінної клуса підходить. Уявите. (Свистить у два пальці.) Ба. Здрастуйте будь ласка. Піп у палаці засидівся. А-а. (Наспівує без слів “Інтернаціонал”.) Шльопнути попа, до стінки попа”.
Відверте, зухвале, хворе хлудовское слово вороже офіціозному біблійному маскараду Африкана й головнокомандуючого. Його не приемлют (“що це за тон”), сприймають як циническую й злочинну клоунаду. Хлудовское слово, що викриває, фарсове, що знижує, перевертає в “Бігу” книжково-цитатну шкалу цінностей. Це ж слово як би підготовляє нові відносини героїв “Перегони” (“на волі”), коли зруйнується ієрархія чинів і звань, стане атмосфера біблійних здогадів і пророцтв
Авторське сприйняття “вічної книги” з перспективою “синьої бездонної імли століть” протистоїть і увесь час сперечається із тлумаченням того ж джерела, що потрібний для цитат на випадок, для підтвердження своєї догматичної впевненості й всезнайства. “Книга життя”, по Булгакову, затверджує життя, звільняє подавлену свідомість від відчуття “кінця світу”. Віра в природний хід речей, вічне здивування перед навколишнім світом дає можливість глибоко критичного відношення до будь-якого переказу, історичному маскараду й містифікації
“Плин часу” не завмирає з результатом білої гвардії. Письменник стрімко йде до особливого роду історизму, що знає реалістичний гротеск: до вічної незавершеності життя, її непередбачуваності, що дивує несподіванки. У цьому також укладений зміст найважливішого стилістичного шару п’єси, про яке йшла мовлення
(1 votes, average: 5.00 out of 5)